Наприкінці минулого тижня за сприяння волонтерської групи «Патріот», Служби безпеки України, дипломатів, ОБСЄ та тиску міжнародної спільноти з полону російських бандитів було звільнено два заручники. Це — суддя Апеляційного суду Луганської області Віталій Руденко, який перебував у полоні дев’ять місяців, і Людмила Сурженко, яку бойовики затримали на КПВВ Станиця Луганська кілька тижнів тому. Віталія Руденка затримали на блокпосту в день, коли той їхав на похорон родичів.
Людмила є інвалідом дитинства. Бандити звинуватили її у шпигунстві, але навіть дотичних доказів цього в них не було. На жінку звернули увагу так само на блокпосту виключно через те, що вона не розчула команду бандитів.
Як пише представник України в гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи Ірина Геращенко у «Фейсбуці»: «Суддя Руденко і заручниця Сурженко були внесені до мінських списків. За їхнє звільнення українська влада боролася з моменту незаконного ув’язнення». Геращенко повідомила, що бойовики вимагали від судді відмовитися від повернення на контрольовані українською владою території. Сам Руденко стверджує, що як був, так і залишився українським патріотом. «За дорученням Президента Людмила Сурженко, з якою зараз працюють лікарі та психологи Луганщини, з наступного тижня пройде обстеження у відомчій лікарні на Верхній, де проходили реабілітацію інші звільнені, — пише Ірина Геращенко. — 19 липня, коли представники ОРЛО брехали на гуманітарній мінській групі, що не володіють інформацією про долю жінки з вадами слуху (листи з вимогою надати інформацію про її долю були надіслані українською стороною відразу після зникнення Людмили), її в цей час утримували в так званому «МГБ ЛНР», чотири дні катували, пальці затискалися пасатижами, плоскогубцями, вона кілька днів перебувала в кайданах, руки й досі занімілі. Від пані Людмили вимагали надати код від мобільного телефону й зізнатися в «шпигунстві» та «диверсіях». Її катували чотири дні, а потім ще два тижні незаконно утримували, щоб зійшли сліди побоїв і катувань». Геращенко висловила впевненість, що до українських заручників нікого не допускають, аби приховати сліди катувань.
«ЯКЩО ТРАПИЛАСЬ БІДА, ТО НЕОБХІДНО МАКСИМАЛЬНО РОЗПОВІДАТИ ПРО ЗАТРИМАННЯ»
«Дуже важко спрогнозувати поведінку божевільного, адже його дії не підлягають логіці, — говорить «Дню» голова Станично-Луганської РДА Юрій Золкін. — Тому відпрацювати якусь чітку систему поведінки із бандитами на блокпостах дуже складно. Кілька місяців тому в нас вже був страшний випадок, коли бойовики забили до смерті молоду людину, яка просто підробляла перенесенням вантажів на КПВВ, де зруйнований міст. Щось у ньому бандитам не сподобалось, і його буквально на місці забили прикладами, прив’язали до машини, почали тягати по асфальту, внаслідок чого йому відірвало руку. Приводом для затримання Людмили, наприклад, слугував слуховий апарат, в якому сів акумулятор, і вона не почула команду бойовика. Через це бойовики перевірили її телефон, де виявилась фотографія людини у футболці з написом «Луганськ — це Україна» на тлі українського прапора. Причому фотографію цю робила не Людмила, а людина, яка надіслала це фото їй. Тобто вона нічого забороненого із собою не несла, і жодної небезпеки ні для кого не уявляла. «Шпигункою» її так само не можна назвати».
«У Луганську зараз навіть банер висить, де людям фактично погрожують за їхні висловлювання в соціальних мережах, — продовжує Юрій Золкін. — Триває елементарне залякування місцевого населення, яке вимушено жити на окупованій території. Щодо Людмили, то я з нею спілкувався одразу після звільнення. Безумовно, вона потребує періоду психологічної реабілітації. З нею займаються спеціалісти. Я зробив для себе висновок, що коли зчинився ґвалт і прізвище Людмили було підняте на рівні Мінська, то тоді справа зрушила з місця. Адже бойовики спочатку взагалі заявляли, що в них немає такої людини. Вони з нею «працювали», а потім її тримали для того, щоб зникли сліди їхньої «роботи», бо на її тілі були синяки. Відправили вони її потім на українську сторону — «до своїх укрів», хоча в неї на окупованій території залишилась мама, до якої вона й прямувала. Причому відправили вони її з умовою, щоб раніше наступної доби вона на окупованій території не з’являлась».
«Переконаний: якщо трапилась така біда, то необхідно максимально розповідати про затримання, адже саму затриману людину одразу позбавляють засобів комунікації, й навіть на прохання повідомити рідним ті отримують відмову, — рекомендує Юрій Золкін. — Наприклад, про затримання Людмили ми дізналися завдяки добрим людям, які були свідками цього. З бойовиками розмовляти, в принципі, нема про що. Зараз єдині, хто реально офіційно там працює в цьому напрямі й допомагає, — це Червоний Хрест. Вони не бояться по заявах родичів іти до бойовиків, ставити їм запитання, стукати в двері. Але ми ж всі розуміємо невелику ступінь ефективності звернень до фейкових «міністрів». Там принцип один — захочуть, то відпустять, а як не захочуть, то не відпустять».
«ЗАВЖДИ НОСІТЬ ІЗ СОБОЮ ДОКУМЕНТИ, ЯКІ ЗАСВІДЧУЮТЬ ВАШУ ОСОБУ»
У той час як Людмила Сурженко проходить курс реабілітації, звільнений із полону луганський суддя Віталій Руденко поділився з журналістами жахливими реаліями полону. За словами Руденка, один із найпоширеніших видів катувань у окупантів — використання електричного струму. «Спочатку надягали мішок на голову, руки були в наручниках, людину били, потім, щоб привести до тями, поливали водою. Після починалося найстрашніше — катування струмом, а точніше, апаратом «Аліса», це коли до мочок вух і кінчиків пальців підводили дроти, потім хтось із бойовиків давав команду: «Аліса», і включався апарат, що давав в організм розряди струму», — розповів суддя.
Усі ці реалії полону вкотре доводять те, що Україна має справу не просто із «стороною конфлікту», а з виключно бандитським окупаційним режимом, який не гребує незаконним утриманням цивільних осіб, катуваннями, позбавленням майна тощо. Термін «закон» на цій території має лише умовне значення. Однак об’єктивна реальність така, що українцям все одно доводиться перетинати КПВВ і мешкати на окупованих територіях. Безумовно, не всі з них можуть втриматись і часто висловлюють свої погляди відверто, зокрема в соціальних мережах. Враховуючи обмежену кількість полонених українських військових, окупанти спрямовують свою увагу на беззахисних цивільних осіб. Тому вкрай необхідно відпрацювати елементарні правила поведінки, як користування інтернетом (зокрема соціальними мережами) та як поводити себе у випадку, якщо існує підозра затримання родичів або близьких людей. «День» звернувся до волонтерки, колишньої луганчанки Тетяни Колєснікової, за порадами щодо таких правил поведінки.
«Загальні правила поведінки на окупованих територіях давно написані історією, — говорить Тетяна Колєснікова. — Якщо ви — українець і живете в ОРДЛО, або вирішили туди приїхати, вам слід дотримуватися деяких нескладних правил, які у разі виникнення будь-яких незрозумілих ситуацій з окупантом можуть зберегти вам волю, а іноді — й життя. По-перше, завжди носіть із собою документи, які засвідчують вашу особу. По-друге, без великої потреби не ходіть вулицями в нічний час. По-третє, якщо ви активний користувач інтернету та соціальних мереж, ніколи не носіть із собою цифрові ґаджети (смартфони, планшети та інше), на вулиці користуйтеся звичайним кнопковим мобільним телефоном. Четверте. Не розмовляйте на політичні теми із незнайомими людьми (зі знайомими — теж обережно). По-п’яте. При перевірці документів чи при перетині терористичних блокпостів, чи при обшуку намагайтеся не підвищувати голос та не виказуйте відкритої неповаги чи ненависті до окупантів».
Стосовно поведінки в мережі інтернет Тетяна Колєснікова радить: «Тут дуже важливо розуміти, що всі провайдери, які працюють на окупованих територіях, повністю підконтрольні терористам і нададуть всю інформацію за першою ж їхньою вимогою. Тому поведінка в мережі має бути така ж обережна, як і в реальному житті. По-перше, спеціалісти з кібербезпеки наполегливо рекомендують проукраїнським жителям окупованих територій користуватися VPN. По-друге, VPN теж треба користуватися розумно, бо якщо при перевірці виявиться, що людина заходить в інтернет тільки через сервери VPN, це одразу викликає підозри. Тому через такий сервіс треба заходити тільки у разі необхідності. Також необхідно дотримуватися загальних правил безпеки в соціальних мережах. Не пишіть від свого реального імені. Пам’ятайте, що odnoklassniki.ru та vkontakte.ru — це мережі, в яких немає секретів для ФСБ, натомість персональну переписку у Facebook відстежити не можна, але при цьому треба розуміти, якщо вже хтось перебуває під підозрою, то можуть надіслати фішинговий лист. Тому ніколи не переходьте за посиланнями, які вам прислали незнайомі люди, чи знайомі, але ви не розумієте, навіщо вони це зробили».
«НЕ ВАРТО ДИСКУТУВАТИ ЩОДО ПИТАНЬ ПОЛІТИКИ»
«Поїздка на окуповану територію завжди несе ризики, й це треба усвідомлювати, — говорить «Дню» луганчанин Іван Петренко (ім’я та прізвище змінено), який регулярно перетинає лінію розмежування, щоб потрапити до своєї оселі. — Але будь-якими ризиками можна керувати. Звісно, якщо у бойовиків стоїть завдання обмежити тебе у свободі, то тут навряд що може допомогти. Проте всім, хто туди вирушає, необхідно вжити хоча б базових заходів безпеки. Треба розуміти, що на КПВВ будуть перевіряти і документи, й особисті речі. Окрім того, будуть перевіряти телефон. Причому перевіряти його будуть не лише на предмет змісту картки (фотографії, відео тощо), а й телефонні номери, на які ви телефонували або телефонували вам. Якщо хоч один із цих номерів виявиться в їхній базі, можуть виникнути проблеми. Коли вже перетнув лінію розмежування, треба чітко усвідомлювати мету свого перебування там. Не варто підтримувати контакти з людьми, яких не знаєш або знаєш слабо, або кому не довіряєш. Не варто дискутувати щодо питань політики. Бажано, щоб вас там зустрічали ваші знайомі для того, щоб у разі вашого затримання було кому про це повідомити. Зараз кількість затримань громадян на КПВВ збільшилась. Якщо така біда вже трапилась, то, на мою думку, замало заявити про затримання у відповідні українські органи. Як показує практика, треба забезпечити максимальну огласку, необхідно долучати громадськість».
У ніч з понеділка на вівторок у Луганську стався вибух у центрі міста, внаслідок якого був пошкоджений пам’ятник так званим ополченцям. Насправді подібні вибухи трапляються неодноразово, що дає привід окупаційній владі говорити про роботу українських ДРГ і, відповідно, посилювати режим. Затримання людей за вигаданими звинуваченнями і підозрами цілком вкладається в загальну хвилю істерії, а отже, можна говорити, що такі затримання цивільних осіб (при явному дефіциті полонених серед українських військових) будуть лише зростати.
