У зв’язку із завершенням судового слідства прокуратура запросила 15 років колонії для глави карельського «Меморіалу» Юрія Дмитрієва у справі про сексуальне насильство, яке буцімто мало місце з його боку щодо прийомної дочки. Однак, як зазначає правозахисний центр «Меморіал», «медичне обстеження і психолого-психіатрична експертиза дівчинки не виявили ніяких ознак насильства щодо неї або психологічної травми». З 2018 року правозахисник і історик Юрій Дмитрієв перебуває в СІЗО. Провини він не визнає. Якщо Петрозаводський міський суд погодиться з доводами прокуратури й винесе Дмитрієву необхідний вирок, для Юрія Олексійовича, якому зараз 64 роки, це практично означатиме смерть у в’язниці. На захист Дмитрієва виступали й виступають дуже гідні люди, зокрема колективні листи за Дмитрієва вже підписували понад 150 російських діячів культури й понад 400 іноземних вчених. Серед них - лауреат Нобелівської премії Джон Максвелл Кутзее, італійські депутати Ліа Квартапелле і Дженнаро Мільоре, директор Дослідницького центру демократичного розвитку імені Сахарова Роберт ван Ворен, професор Каліфорнійського університету Ерік Найман, польський журналіст і письменник Томаш Кізни, професор Нью-Йоркського університету Михайло Ямпольський, заслужений професор Університету Тафтса (США) Джудіт Векслер та ін.
Усі вони впевнені, що звинувачення, висунуті проти Дмитрієва, несправедливі і є частиною загальної кампанії із замовчування темних сторінок радянської історії. У заяві прямо стверджується: «Сьогодні в Росії навколо історії ГУЛАГу і Сталіна як і раніше йде «війна за пам’ять». Заперечення темних сторінок минулого отруює сьогодення. Під сумнів ставляться навіть особи тих, хто був розстріляний і похований у Сандармосі. Судове переслідування Юрія Дмитрієва - частина цієї війни». Науковці та діячі культури вимагають, щоб Дмитрієв був негайно звільнений з-під варти і йому була «надана можливість продовжити роботу з вивчення історії ГУЛАГу й увічнення пам’яті жертв сталінської системи». Уже перебуваючи в ув’язненні, Юрій Олексійович Дмитрієв став лауреатом премії шведського Фонду пам’яті Анни Дальбек, яка вручається за громадянську мужність у боротьбі за права людини. У квітні офіційний представник Євросоюзу із закордонних справ і політики безпеки Петер Стано закликав російську владу, беручи до уваги розвиток епідемії коронавірусу в СІЗО і в’язницях, «переглянути справу пана Дмитрієва, зважаючи на його вік і стан здоров’я на момент перевірки, і звільнити його. Ми очікуємо, що звинувачення проти нього будуть зняті».
Останнє за часом звернення підписали лауреати Нобелівської премії з літератури Герта Мюллер та Світлана Алексієвич і лауреат Гонкурівської премії Джонатан Літтелл. У листі на ім’я комісара Ради Європи з прав людини Дуні Міятович вони висловлюють тривогу «за життя й долю російського історика Юрія Дмитрієва, видатного дослідника ГУЛАГу та першовідкривача розстрільного полігону сталінських часів у Сандармоху (Республіка Карелія, Росія)». Вони звертають увагу на те, що «на вибір огидної кримінальної статті неабияк вплинув укорінений у масовій свідомості негативний стереотип: батько-одинак - це потенційний насильник». На переконання лауреатів, друга справа Дмитрієва, як і перша, базується «на бажанні заглушити пам’ять про репресії й розправитися з Дмитрієвим, який витягнув назовні незаперечні свідчення чорних сторінок радянської історії. Російська влада прагне переписати історію Сандармоху, звести наклеп на його першовідкривача, безпідставно звинувативши Дмитрієва в огидному злочині», причому все це відбувається в контексті триваючої в Росії «повзучої реабілітації сталінізму». Як відомо, Юрій Дмитрієв майже 30 років розслідує факти масових репресій у Карелії в роки комуністичного правління, і передусім у сталінську епоху. Мюллер, Алексієвич і Літелл прямо порівнюють справу Дмитрієва зі справою Дрейфуса й справою Бейліса.
Однак усі звернення на захист Дмитрієва, зокрема звернення самої Дуні Міятович до уповноваженого з прав людини в РФ Тетяни Москалькової на захист історика, на російських прокурорів ніяк не вплинули. Вони хочуть покарати Дмитрієва максимально жорстоко, щоб інші боялися розкопувати могили репресованих і нагадувати про скелети в шафі попередників російської ФСБ. А відставний міліцейський генерал Москалькова тільки пообіцяла Міятович тримати на контролі справу Дмитрієва, нарікаючи, що поки вирок не набуде законної сили, не може ознайомитися з матеріалами цієї справи. Але вона пообіцяла направити на засідання суду співробітника свого апарату, щоб він «на власні очі побачив, які будуть представлені докази». А заразом глибокодумно прорекла: «Правозахисна діяльність, звичайно, неприємна для влади й іноді викликає протест. Але й правозахисники мусять дотримуватися закону». Про те, як російські суди ставляться до законодавства, Москалькова знає не з чуток. На жаль, важко очікувати виправдувального вироку в російських судах узагалі, а особливо у справах, які негласно, як у випадку з Дмитрієвим, курирує ФСБ.
Тільки надзвичайно великий тиск на російську владу, буквально на рівні глав урядів найбільш впливових світових держав, може хоч якось змінити ситуацію й привести якщо не до виправдання Дмитрієва (на це сподіватися важко), то хоча б до його помилування. Щоправда, в цьому випадку історик і правозахисник, швидше за все, буде висланий за межі Росії й не зможе продовжувати свою благородну діяльність щодо вшанування пам’яті жертв репресій. А влада саме цього й домагається. Узагалі, слід зауважити, що боротьба у справі Дмитрієва ведеться нерівними силами. Проти Юрія Олексійовича мобілізована вся репресивна машина Російської держави, тоді як на його боці - тільки міжнародна громадська думка. Але оскільки влада в Росії дедалі менше прислухається до думки міжнародної громадськості, а після внесення поправок до російської конституції вона, як здається, також ігноруватиме рішення Європейського суду з прав людини, у справі Юрія Дмитрієва залишається сподіватися лише на диво.
