Зараз Україна переживає низку паралельних торгів — торгівлю ключовими посадами в країні, торгівлю територіями і зрештою торгівлю суверенітетом. Перше проявляється в кулуарних битвах в Раді за посади в уряді, які вже відлунюють в суспільстві іронічними анекдотами, а ворогу дають привід в котре продемонструвати Заходу — чи варто зв’язуватись з нами взагалі.
Другий аспект пов’язаний з просуванням через «мінський формат» теми виборів на окупованій території. Для цього були навіть закинуті деякі посили у вигляді в тому числі законопроектів щодо «міжобласних територіальних об’єднань» (МТО), тощо. Суть їхня полягає в тому, щоб поставити на окуповані території «князьків» для формальної імітації присутності там української влади. Насправді, і Кремль, і українські олігархи лише намацують ґрунт для потворної формули під назвою «реінтеграція» для збереження там де-факто і російської присутності, і статків згаданих «князьків».
Третій аспект автоматично випливає з другого і полягає в тому, що відхід від визначення «окуповані території» і акцент на «реінтеграції» дозволяє агресору створити небезпечний прецедент створення штучних утворень на тілі унітарної держави Україна.
Позиція Заходу озвучувалась неодноразово в тому числі і через вуста Франк-Вальтера Штайнмаєра з використанням фраз, що давно набили оскомину, на кшталт «дотримання Мінських угод». Навіть на зустрічі G7 в Хіросімі лідери західних країн чітко дали зрозуміти, що вимагають від України проведення виборів на окупованій території, як це записано в Мінських угодах. Але, з іншого боку, Захід ставив нещодавно вимоги і щодо недоторканності уряду Яценюка, які не вписалися в кон’юнктуру інтересів наших високопосадовців і відповідно, як бачимо з останніх подій, були проігноровані.
Тепер разом з «панамським скандалом», який в принципі нічого нового для пересічного українця не відкрив, але вкотре довів Заходу жахливу українську реальність, ми маємо «прем’єріаду» і нічні перемовини в парламенті... І на Захід, який тисне на Україну з виборами на Донбасі, нам ображатись не варто. Там мета одна — приспати катастрофу, згасити полум’я до рівня тліючого жару, від якого буде спекотне лише українцям, що так і не навчились обирати владу і досі замість пошуку професіоналів чіпляються за власні рефлексії, на яких грають популісти.
Чи переймаються зараз ті, хто розписує шахматку уряду питанням долі Донбасу і Криму? Можна говорити лише про переділ «кормушки», появі яких сприяють все нові й нові способи «блокади» територій, що так і не визнані окупованими (досі не прийнятий відповідний Закон).
Проте в нинішній трагедії криється зрештою і відповідь на болюче й досі достеменно не розкрите питання як здавали Крим і Донбас рівно два роки тому. Тоді так само дехто апелював до позиції Заходу «не провокувати», і при цьому майже тиждень ділив місця в уряді.
Щодо питань переговорного процесу в Мінську і можливості проведення виборів на окупованих територіях за українським законодавством «День» поспілкувався з учасником політичної підгрупи, координатором громадської мережі ОПОРА Ольгою АЙВАЗОВСЬКОЮ.
«ЯКЩО НЕ БУДЕ ДІАЛОГУ В СУСПІЛЬСТВІ, ТО ВИБОРИ НА ДОНБАСІ НІЧОГО НЕ ВИРІШАТЬ»
— Наскільки реально і доцільно взагалі проводити вибори на окупованих територіях, враховуючі те, що російські війська звідти не збираються виходити? Крім того, чи існує в Україні відповідна юридична база?
— Ми повинні виходити з того — яка наша мета? Якщо нашою метою є реінтеграція цих територій і наших громадян, які там проживають, то ми повинні готувати і законодавчу, і безпекову, і медійну базу для проведення там виборів. Якщо ми такої реінтеграції не хочемо, то ми повинні чесно заявити, що готові відмежуватись, і умовно вони можуть проживати за своїм законодавством, видавати власні паспорти, мати власну валюту і бути не під юрисдикцією України. Якщо ж ми говоримо про реінтеграцію і в той же час не збираємось проводити там вибори, то ми заганяємо себе в глухий кут. Політична реінтеграція може бути реалізована лише після закінчення певного легітимного виборчого процесу. Інше питання — які передумови повинні бути запроваджені для цього. Це безпековий фактор, тобто можливість контролю і забезпечення безпеки проведення виборів і після них; функціонування українських ЗМІ, адже без цього не може бути реалізоване вільне волевиявлення; можливість функціонування українських політичних структур з різною позицією і ідеологією. Якщо ж ми підемо шляхом відмежування, то це означатиме, що буде створений прецедент відмови від власної території, відмови від претензій на повернення Криму та можливості повторення таких ситуації на інших теренах України, які мають комплекс своїх проблем. Для цього потрібен діалог з усім суспільством, а не з окремими групами. І цього зараз не відбувається. Якщо ж такого діалогу не буде, то і вибори нічого не вирішать.
— Ви говорите про реінтеграцію або відмежування. А якщо поставити питання по-іншому — деокупація власних територій, виходячи від необхідності визнання їх саме окупованими агресором та відповідними юридичними наслідками щодо претензій до агресора?
— Наскільки мені відомо, в Мінських угодах записано повне відведення іноземних військ з Донбасу. Тобто це означає, що офіційно сторонами які підписували Мінські угоди визнано, що вони там є. Хоча звичайно в робочих дискусія це може заперечуватись, але глобально цей факт визнано і не тільки українською стороною. Деокупація може здійснюватись або в дипломатично-політичний спосіб, або у військовий. Для військового способу потрібні зовсім інші передумови і спроможності держави, а також готовність нести жертви.
— Як позиціонує себе РФ в переговорах — як сторона чи наглядач і радник?
— Виходячи з того, що мова йде про Тристоронню контактну групу, то РФ є однією з сторін. Україна, РФ і Європа. Представники самопроголошених республік не є офіційною стороною переговорів. Вони беруть участь у діалозі на рівні підгруп.
«ПИТАННЯ ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ РОЗФОКУСОВАНО ПО РІЗНИХ ВІДОМСТВАХ, ЗАГАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ ПОКИ ЩО НЕ ВИБУДОВУЄТЬСЯ»
— Чи вивчаються настрої населення на окупованій території українською стороною?
— Українська сторона не має зараз доступу до окупованих територій в тих масштабах, які були б необхідні для відповідних висновків і аналізу. І це проблема, адже на перемовинах по суті виразниками настроїв на Донбасі є представники «ЛНР» та «ДНР», які захопили військом чином ті території.
— Зараз українська офіційна влада переживає кризу. Це якось відбивається на переговорах у Мінську, і чи не використовує РФ проблеми в українських верхах?
— Звичайно, і РФ, і представники «ЛНР» та «ДНР» використовують всі особливості українського політичного середовища і негативні сторони на свою користі в тому числі для зайвих аргументів. Коли, наприклад, мова йде про повернення українських партій на ті території, то протилежною стороною наводиться приклад не дуже якісного національного діалогу в Києві між політичними гравцями і окремими групами інтересів. Коли мова йде про те, що ЦВК повинна бути найвищим органом, який адмініструє виборчий процес, то нагадується українській стороні, що у окремих членів ЦВК термін повноважень давно закінчився. Тобто ставиться під сумнів повна легітимність цього органу і можливість його залежності. Тобто ми повинні розуміти, що будь-які неконструктивні політичні процеси або не досить якісна законодавча база використовуються як аргументи проти держави Україна в цьому діалозі. Це означає, що Україна такі речі повинна не замовчувати, а вирішувати для того, щоб нівелювати можливість появи у РФ контраргументів на переговорах. У наведеному прикладі треба нарешті переобрати ЦВК.
— Враховуючи нещодавню зустріч «Великої семірки» в Хіросімі з відповідними резюме щодо виборів на Донбасі і заяви Штайнмаєра, на вашу думку, Захід нам радить провести ці вибори чи вже вимагає?
— Переговорний процес не може бути вічним. Коли немає прогресу в певних питаннях і не лише з боку України, то звичайно західні представники як сторона переговорів в Мінську або як консультанти, демонструють напруженість особливо в контексті того, що в багатьох країнах ЄС восени відбудуть вибори. Це також підштовхує західних політиків до використання українського контексту в якості успіху або неуспіху в залежності від їхніх таборів.
— Чи планується координація з майбутнім міністром по окупованим територіям та АТО?
— «Коаліціада» і «прем’єріада» триває досить довго, тому в Мінську питання згаданої посади в уряді не обговорювалось. Хоча звичайно такий контакт має бути. Взагалі враховуючи пріоритети держави потрібна окрема особа чи інституція, які б відповідали за ці питання. Зараз питання окупованих територій і АТО розфокусовано по різних відомствах, а загальної стратегії поки що не вибудовується. Тому така посада в уряді потрібна, але, знову ж таки, все буде ще й залежати від персоналії і її кадрів.
