Останніми днями у ЗМІ і соціальних мережах активно обговорюють затримання в Італії українського нацгвардійця Віталія Марківа, який служив у батальйоні імені Сергія Кульчицького. Звинувачують його у вбивстві при начебто прицільному мінометному вогні італійського фотографа Андреа Рокеллі в зоні бойових дій у Слов’янську в травні 2014 року. Військовий журналіст Андрій Цаплієнко на своїй сторінці у «Фейсбуці» оприлюднив фотографії Віталія із гранатометом і пояснив: «За версією слідства, Віталій та його побратими прицільно обстрілювали наших італійських колег зі 120-мм мінометів. У руках у Віталія ручний протитанковий гранатомет. Найважча зброя, яка була в розпорядженні підрозділу. Ніяких мінометів у нацгвардійців тоді не було. Якби італійські слідчі запитали військових (або хоча б автора фото Юрія Кас’янова), то вони б дізналися, що вся «арта» і «мінометка» на той момент знаходилась у розпорядженні 95-ї бригади. Цебто була в іншому місці».
Кореспондент «ТСН» Яна Слюсарчук, яка зараз перебуває біля Мілана на півночі Італії, в коментарі «Дню» стверджує, що «італійська сторона щодо українського бійця поводиться досить упереджено». «Незважаючи на те, що я працюю на місці, розумію італійську і маю багато контактів, в інформаційному просторі все одно дуже мало точної та достовірної інформації, — каже Яна. — Ані родина Віталія не іде на контакт, ані наші дипломати нічого не говорять, щоб не зашкодити справі, і я їх добре розумію. Від державного адвоката Віталій відмовився, а новий адвокат де-факто є, але ще не призначений і поки що вивчає справу. Відповідно наступне засідання неможливо призначити, адже поки що немає адвоката. З того, що я бачу, то все це нагадує дуже давно підготовлену російську «подставу». Тут проводять багато прес-конференцій щодо подій на Донбасі із відповідним проросійським трактуванням. Прес-конференцію за участі батька Рокеллі організовувала і проводила місцева комуністка, яка сама їздила всупереч всім законам України на окуповану територію».
«Взагалі, як я вже казала, італійське середовище досить упереджене щодо української сторони, — продовжує Яна. — Фактично щодня виходять по одній-дві статті або відеосюжет, де перекручують факти проти Віталія. Оприлюднюють його слова, які він начебто говорив італійській журналістці, хоча ніде запису його слів після загибелі Рокеллі немає. Віталія називають підозрюваним, вбивцею, тобто вже судять без суду. На півночі Італії взагалі дуже сильні позиції у так званих російських «друзів». Існує інформація про те, що матір Віталія протягом двох місяців прослуховували. Свідчення проти Віталія ґрунтуються на показах двох італійських кореспондентів і француза, які були в обстріляній машині і говорять, що «мабуть, це був Марків». Вибачте, але Марків знаходився за два кілометри від обстріляної машини на Карачуні, тож як ці журналісти могли його бачити?».
«Українська сторона стверджує, що в той період часу на Карачуні Марків фізично ніяк не міг отримати міномету, окрім як ручного протитанкового гранатомету, із якого за півтора кілометра неможливо прицільно потрапити в автомобіль, — розповідає Яна Слюсарчук. — Існують свідки, зокрема Артем Шевченко, який спілкувався із Марківим в цей час і точно знає, що останній знаходився саме на Карачуні і нікуди не бігав та ні по кому не стріляв. Судячи з усього, Віталій — молода людина, можливо, дійсно пізніше поспілкувався із італійськими журналістами, які туди заїхали, але, повторюю, запис цієї розмови журналісти не надають, а лише переказують у тиражованих статтях, що Марків начебто говорить, що українські військові стріляють по всіх. З цього роблять висновок, що він знав про вбивство Ракеллі і брав у ньому участь. Причому не обговорюється аспект того, що журналісти, які потрапили під обстріл, їхали на небрендованій автівці, а отже, зрозуміти, що це преса, ніяк не можна було, навіть якщо абстрагуватись від аргументу того, що Марків перебував дуже далеко від машини. Але в Італії на ці аргументи просто не зважають. І перше, на чому робить акцент італійська сторона — це те, що всі ці роки Україна не співпрацювала у цій справі з італійською офіційною стороною».
Але що вже й казати про європейців, які стверджують, що оскільки Марків мав в тому числі паспорт громадянина Італії, то підпадає під сферу італійської юрисдикції, та не звертають уваги на очевидні протиріччя, якщо в Україні так само знайшлись деякі коментатори, для яких ця тема не варта уваги. Та це вже прояви хворобливої симптоматики деяких журналістів. Важливо інше: чи проявляє держава Україна достатні зусилля для того, щоб захистити, по-перше, свого громадянина, по-друге, свого захисника?
Український посол в Італії Євген Перелигін на своїй сторінці в «Фейсбуці» написав: «З самого ранку, щойно було отримано інформацію про затримання В. Марківа, на території Італії відповідні українські органи та представництва України в Італії працюють для забезпечення правової допомоги та консульського захисту громадянина України В. Марківа. Залучено адвоката та встановлено контакт з родичами, адвокат вже провів з В.Марківим перше побачення».
«Українська держава має почати з того, щоб забезпечити Марківа і фінансово, і юридично, щоб призначити йому захисника, — говорить «Дню» телеведуча Espreso TV Мирослава Барчук. — Віталій захищав державу Україна, і вона в свою чергу має захистити Марківа. Його італійське громадянство в даному випадку не має ніякого значення. Він навіть не резидент Італії. Мене дивують заяви і коментарі деяких людей, які взагалі згадують про його італійське громадянство. Держава несе відповідальність за своїх військових, де б вони не були. Заступник прокурора в провінції, де зараз знаходиться Віталій, говорить, що наша українська прокуратура не співпрацює з ними ефективно і не надає матеріалів. Це теж дуже дивно. Італійські звинувачення базуються на нібито свідченнях журналіста, який був в машині і вижив при обстрілі. Але що має на руках сторона захисту? Яка стратегія спростування цих обвинувачень? Я поки що не отримала достеменної відповіді від заступника прокурора. Існує заява СБУ про те, що італійський фотограф і його перекладач Андрій Миронов поїхали в зону АТО без дозволу з української сторони. Військові стверджують, що в тій ситуації вижити було дуже проблематично, тому що людина поїхала на передову в зону перехресного вогню. Тобто ніхто в них прицільно не стріляв, але сама зона була вкрай небезпечною. На моє переконання справа Віталія Марківа є справою національної честі та репутації для нашої держави, це наш обов’язок — відстоювати правду в цій війні. Зараз вже частина італійських медіа називає Марківа вбивцею італійського журналіста. Але не забуваймо, що йдеться не лише про журналіста, а й про державу, до якої він належить і яка потерпає від агресії Росії».
Нагадаємо, що ще в 2003 році в Багдаді загинув український оператор Тарас Процюк від пострілу американського танка. Українська сторона тоді не порушувала карної справи, адже США попереджало, що Багдад — місто небезпечне і там діють свої правила поведінки. 2014-й рік для українців виявився не лише гарячим, а й посіяв розгубленість в правилах поведінки на фронті. В той час, як більшість українських журналістів не лише не знала, як подавати інформацію (інколи вони, не бажаючи того, навіть здавали в репортажах позиції українських військових), а й як поводитися в зоні бойових дій, російські і деякі західні журналісти проявляли виняткову сміливість і цинічний розрахунок. Ось тільки сміливість ця доповнювалась й чіткою «заточеністю» під відповідний проросійський формат подачі репортажів. Наприклад, у червні 2014 року двоє російських пропагандистів, які готували репортаж про те, як під Луганськом «українські карателі вирізають населення від 18 до 60 років», на таксі приїхали в окуповане російськими бандитами селище Металіст і потрапили під мінометний обстріл. Тоді окупант, схопивши в полон Надію Савченко, звинуватив її у вбивстві «журналістів», які працювали на ворога. Інший приклад — іноземець Грем Філіпс також не боявся лізти під обстріли для кривавої картинки. Його зухвала провокативна брехня про російську агресію, якої начебто немає, також відома всім.
Андреа Рокеллі спіткала трагічна доля. Щоправда, чому він поїхав у зону бойових дій без акредитації, невідомо. Чи може, він був акредитований іншою стороною? Так чи інакше суд над Віталієм Марківим в Італії є показником того, як росіяни працюють не лише на полях боїв, а й на західних інформаційних та юридичних фронтах. І Україна має бути готова до цього. Відповідати, а краще — грати на випередження.
