Контакти з окупантом, які офіційно називаються «переговорами», для світової спільноти виглядають як спроби пошуку спільних точок дотику між агресором (російською федерацією) та Україною. Безумовно, в гуманітарних питаннях такі конверсії необхідні. Але деякі фрази й словосполучення вищого керівництва нашої держави у пересічних громадян викликали неабияке занепокоєння.
Розгортання широкомасштабного наступу проти України по всіх фронтах перегорнуло уявлення та ставлення всього світу до факту – російсько-української війни. До того навіть на Заході воліли дивитись на цю війну, як на «локальний конфлікт». Принаймні таку «неприємність», як війна в географічному центрі Європи, країни Європейського Союзу хотіли звести до примирення, до рівня переговорів… І такою поведінкою оголювали сумний історичний епізод – фразу Чемберлена 1939 року про те, що він приніс світу «мир». Бачимо, що за 8 років цієї війни спроба ретушувати біду, яку собою несе Росія, залишаються в арсеналі тих, хто працює на боці агресора.
Про «точки дотику» в переговорах з агресором «День» поспілкувався з головою громадської організації «Сила права» Андрієм Сенченком.
«ІДЕЯ ДОМОВЛЕНОСТІ З ПУТІНИМ НЕПРОДУКТИВНА»
- Андрію Віленовичу, тривають періодичні переговори української та російської сторони, які не сприймаються українською громадськістю однозначно. Чи допустимий компроміс з агресором та де ті «червоні лінії» в такому діалогу?
- На мою думку, є абсолютно непродуктивною ідея певної домовленості з Путіним. Безумовно, для нас надважливим є те, що відбувається на нашій землі. Наш біль – убивство наших громадян. Маємо винищення та розграбування цілих міст і сіл. Але слід розуміти, що статус Путіна у світі за цей місяць докорінно змінився. Раніше він був неадекватним лідером ядерної країни. На сьогодні він є воєнним злочинцем. Зараз він є терористом №1 у світі. Що змінять зустрічі з ним? Статус Путіна це не змінить. Можливо, такі зустрічі покликані, щоб зняти з нього санкції? Але, на щастя, у нас є громадяни, є суспільство. В кожній цивілізованій країні є громадянське суспільство. В тому числі громадянське суспільство західних країн нас підтримує. І саме під тиском громадянського суспільства західних країн їхні уряди починають діяти у відповідному напрямі. Як можна собі уявити ситуацію, що Путін після цих зустрічей уже не є воєнним злочинцем, терористом №1 і з ним можна домовлятись? Це абсурд.
- Є думка, що Путін не може вже піти іншим шляхом і битиметься до кінця
- Дійсно, у Путіна немає зворотного шляху. На відміну від наших переговірників він це дуже добре розуміє. Якщо він зупиниться або піде на поступки, то це стане кінцем російської федерації. Тому в нас немає інших варіантів, крім перемоги в цій війні. Інше питання, що робитимуть з нашим супротивником потім. Ізолювати чи ліквідувати – ми не можемо сказати достеменно. Все це може бути результатом багатьох складових. Але головним чинником у цій меті є наші Збройні сили та той спротив, який виявляє весь народ.
«ПУТІН ЗРОБИТЬ УСЕ, ЩОБ НАШИХ ЗАХИСНИКІВ ВТЯГНУТИ В БОРОТЬБУ ПРОТИ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ»
- Коли українська сторона виходить на ініціативи спілкування з ворогом, на що вона має спиратись?
- Я повторю, що казав і раніше. Для Путіна – ця «спецоперація» не є воєнними діями. Це багатосферна, багатовекторна та багатокомпонентна операція з ліквідації України й українського народу, який не бажає миритись з такою політикою російського агресора. Тому насамперед ми маємо справу з операцією російських спецслужб. І військова складова в ній є лише однією з компонентів. Разом з нею була ще одна компонента – п’ята колона в нашій країні. Але її влада на цей момент нівельована максимально. Тому зараз Путін зробить усе, щоб наших захисників втягнути в боротьбу проти української влади. Один з таких способів – втягнути українську владу в фейкові переговори. Ці переговори фактично провокують наших громадян, які захищають свою країну, на спротив до влади. Ці люди усвідомлюють, що будь-які домовленості зупинитись на тих чи інших лініях дають Путіну можливість перегрупувати, мобілізувати свої сили для подальшого наступу. Я не розумію одного – чому цього не розуміють ті, хто йдуть на такі переговори?
- Можливо, це є зондуванням нашого ґрунту?
- Безумовно, існує чинник тестування суспільства. Видно, що українське суспільство ніколи не сприйме цих речей. Подивіться на виступи Зеленського в парламентах різних країн. Його позиція, його аргументація та реакція парламентарів цих країн викликають повагу до нашого Президента. У мене є відчуття того, що в оточенні Президента триває боротьба двох команд. Одна з цих команд працює над просуванням проукраїнської позиції. Вона робить усе, щоб Україну сприймали саме як суб’єкт. А інша частина цієї команди ініціює згадані переговори. Існує прислів’я, що коней на переправі не міняють. Але ця ситуація доводить інше. Є такі коні, яких варто поміняти й на переправі. Переконаний, що Зеленському над цим варто задуматись. У цьому питанні не варто зараз називати конкретні прізвища. Тому що біля кожного прізвища з’явиться ще багато інших прізвищ, які думають, що їх не помітили. Нехай знають, що ми знаємо кожного. Зараз вирішується питання не лише нашої країни. Зараз вирішується питання всього післявоєнного світу. І Зеленський може назавжди залишитись людиною, яка змогла провести країну через пекло, отримати Перемогу та змінити світ на краще. Інший шлях – це людина, яка була в історичний період фактором руйнації нашої державності. Багато чого залежить від дій агресора, але багато чого залежить від особистих дій Зеленського.
- На будь-яких перемовинах має існувати свій тлумачний словник – свого роду «червоні лінії» за які не можна виходити. З вуст Зеленського пролунало словосполучення «компромісні території», що вкрай обурило українське суспільство, яке воліє до спротиву й відновленню нашої територіальної цілісності, нашого суверенітету. Яким є ваше ставлення до використання принципових термінів офіційних переговорів?
- Я вважаю, що з лексики Президента згадані вами словосполучення мають зникнути взагалі. Насамперед тому що український народ та українська армія не може сприйняти такі вислови. Є гуманітарні питання. Зокрема обмін полоненими. Але й тут є багато питань. З одного боку ми закликаємо окупанта здаватись за гроші й при цьому говоримо про обмін «всіх на всіх». Тут є очевидне нестикування. Я думаю, що тут маємо відсутність системності. Цьому край має покласти Міністерство оборони. Слід припинити цю «махновщину» в секторі питань військовополонених.
