Керівник проекту «Відкритий суд» адвокат Станіслав Батрин взяв на себе особливу місію — доводити в суді факт збройної агресії РФ проти України. Справа, якою начебто мала б займатись держава з її, як писав класик, «надпотужним апаратом». Проте в дійсності представники держави (конкретно — Президента) проявили не просто кволість у захисті національних інтересів, а й явний саботаж. А минулого тижня взагалі трапився прецедент, який викликав справедливе обурення загалу й викрив явно не державницькі позиції тих, хто цю державу представляє — відбулись зміни до Конституції України, які експерти вважають репетицією до наступних змін щодо так званої децентралізації.
«День» поспілкувався зі Станіславом БАТРИНИМ, щоб вияснити причини, на його думку, такої дивної поведінки влади.
«МИ НЕ ЗНАЄМО ЖОДНОГО ОРГАНУ В УКРАЇНІ, ЯКИЙ БИ ЗБИРАВ КОНСОЛІДОВАНО ВСІ ДОКАЗИ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РФ»
— Пане Станіславе, нещодавно представники Президента в суді проти РФ проявили дивну позицію — відмовилися визнавати РФ агресором. Чому?
— Перше, що хочу сказати — суд над РФ для мене не є піар-акцією. Це для мене особисте питання, тому що два останні роки свого життя, починаючи з 2014 року, я віддав цій справі. Я та група волонтерів проекту «Відкритий суд» фільмували всі засідання суду, збирали докази агресії РФ. Чому ми це робили? Бо ми не впевнені в тому, що це робить держава Україна. Ми не знаємо жодного органу в Україні, який би збирав консолідовано всі докази збройної агресії РФ проти нашої держави та який би системно займався захистом державних інтересів. Ми щось чуємо від МВС, щось від СБУ, щось від прикордонної служби, щось від політиків. Але це не є діями держави на відсіч збройної агресії.
Наші сумніви підкріплюються тим, що замість того, щоб діяти в прямому порядку, який визначений Законом України «Про оборону», українська влада прийняла інший шлях, котрий нам, як громадянам, не зрозумілий. Цей шлях — називати війну АТО. І владі нічим перекрити цей аргумент. Натомість сьогодні люди, масово не отримуючи підтвердження того, що їхні родичі загинули саме на війні, а не в АТО, мусять звертатися в українські суди, щоб суд встановлював факт, що конкретна людина загинула у війні та що вона є Героєм. Це неприпустиме ставлення не лише до своїх громадян, а й узагалі до стратегії захисту державних інтересів на міжнародному рівні. Є позиція, що РФ може бути визнана країною, яка підтримує сепаратизм на сході України. Однак, імовірно, внаслідок розмитої позиції української влади, РФ не буде визнана саме агресором. Тобто не буде визнано те, що РФ присутня на території України військовою технікою та своїми військами. Тому в зв’язку з такою небезпекою, я звернувся до Шевченківського суду міста Києва, як громадянин, про встановлення факту російського вторгнення. Закон України «Про оборону» надає ряд критеріїв для того, щоб визначити є агресія чи її немає. Наприклад, прикордонні служби можуть зафіксувати перетин кордону технікою російського походження, перетин кордону збройними формуваннями. Але сама Прикордонна служба не може це трактувати як агресію. СБУ й прокуратура можуть порушувати кримінальні справи про протиправні діяння. Встановлювати юридичні факти може український суд. Якщо ми є незалежною країною, то чому б не піти таким шляхом?
— Якою логікою керується Адміністрація Президента в такому випадку?
— АП зайняла позицію, яка базується на двох мостах. Перше — українські суди не можуть це розглядати. Начебто це питання парламенту та Президента. Така позиція спростовується абсолютно логічним аргументом. Шевченківський суд під час відкриття провадження у справі вже перевіряв і надав оцінку, — можуть розглядатися в судах такі справи чи ні. В порядку статей 118, 120 Цивільно-процесуального кодексу він уже відкрив провадження цієї справи.
Другий аргумент АП. Президент заявляє, що факт збройної агресії РФ є загальновідомим і ніхто його не оспорює. Тут криється великий «сюрприз». За законодавством, якщо факти є загальновідомими, то тоді суд задовольняє заяву позивача або заявника, а не відмовляє. Коли Президент заявляє, що факт агресії ніхто не оспорює, то я піднімаю результати голосування парламентом заяви про відсіч збройної агресії РФ, де є двісті з гаком голосів. Серед людей, які не голосували за те, що РФ є агресором, зокрема, значиться нинішній Генпрокурор Юрій Луценко, його дружина Ірина Луценко та син Президента Олексій Порошенко. Тому коли до нас доводять думку, що РФ вже визнана агресором на належному юридичному рівні і цей факт є загальновідомим, то я відповідаю: чи визнала РФ свою присутність на території України і присутність не лише окремих громадян, а саме своєї збройної агресії. Ні, не визнала, і тому цей факт не може бути загальновідомим, бо головний фігурант справи не визнає цього.
Крім того, парламент не уповноважений жодною нормою права встановлювати юридичний факт збройної агресії. Це суперечить статті 19-й Конституції України. Заява парламенту має декларативний характер. Тобто якщо завтра буде інша конфігурація політичних сил у Верховній Раді, то й позиція в цьому питанні може бути змінена. Отже, такі заяви парламенту не мають юридичних наслідків.
«МИ МАЛИ ДІЯТИ ВИКЛЮЧНО В МЕЖАХ БУДАПЕШТСЬКОГО МЕМОРАНДУМУ»
— До чого конкретно призвели ваші зусилля на цьому етапі?
— Завдяки тому, що відбувся процес, який тривав два роки, ми зробили те, чого не зробила влада за цей час — консолідували докази збройної агресії РФ і зараз готуємо до виходу в світ хронологію цієї агресії, де блоками висвітлені посилання не на ЗМІ, а на витребувані судом офіційні документи органів влади України від Прикордонної служби до Президента. У нас є відомості про підготовку збройної агресії, анексію, окупацію сходу України та всі протиправні діяння РФ. Це — матеріал обсягом у понад тисячу аркушів. Нам не потрібен папірець, а потрібно, щоб суд встановив факти і надав їм правову оцінку. Нам потрібно, щоб нашу роботу було легалізовано. Після цього таке рішення, яке має бути викладено не на кількох аркушах, а на сотнях, має бути перекладено англійською мовою і розіслано до всіх урядів світу. Щоб у NYT не виходили статті під назвою «внутрішній конфлікт» в Україні або «українська криза».
— Або щоб Меркель не говорила про «громадянську війну», хоч і за підтримки РФ.
— Саме так. Але в суспільстві склалося враження, що АП зайняло таку кволу позицію. Це позиція, перш за все, не АП, а міжнародного співтовариства. На жаль, слід констатувати те, що українська влада стала заручником міжнародних політичних домовленостей. І це означає, що у нас немає влади, яка була б готова обстоювати інтереси 46 мільйонів українців. Вона виконує лише план міжнародного співтовариства.
— Тобто ми потрапили в пастку Мінських домовленостей.
— Я б наголосив — так званих Мінських угод. Ми мали діяти виключно в межах Будапештського меморандуму. Зверніть увагу — ми навіть їдемо в Мінськ і проводимо перемовини на території країни, яка не визнає, що РФ є агресором. Ми на це погодились. Біда в тому, що українська влада сама допомогла вигадати «ДНР» і «ЛНР» через порушення кримінальних справ про тероризм усередині країни, а не про збройну агресію сусідньої держави. А потім влада сама вклала такий підхід і визначення у вуста міжнародним політикам. Погодитися з цим не можна. Тому ми закликаємо всю спільноту протидіяти такому стану справ.
— Дехто апелює до факту ухваленого Закону про окуповану територію Криму. Мовляв, цим законом уже встановлено факт російської агресії, і цього досить.
— Є різні думки, але ж ми начебто маємо за головну одну й ту ж мету — щоб РФ було послідовно визнано агресором. Нашою метою було цілковито охопити загальну картину — від підготовки та анексії Криму до всіх подій на сході України. РФ стоїть на позиції того, що вони прийняли Крим «без єдиного пострілу» внаслідок волевиявлення кримчан. На Донбасі РФ не визнає своєї присутності, адже там пролилася кров. У зазначеному законі йдеться про те, що території окуповані РФ, а сам факт збройної агресії не встановлений. Первинна річ — це встановлення факту збройної агресії, а далі йдуть дії, спрямовані на відсіч цієї агресії.
«ЗМІНИ ДО КОНСТИТУЦІЇ У СФЕРІ СУДОЧИНСТВА — ЦЕ РЕПЕТИЦІЯ ДО ЗМІН ЩОДО «ОСОБЛИВОГО СТАТУСУ»
— Нещодавно були внесені зміни до Конституції у сфері правосуддя. В суспільстві розгорілась дискусія щодо того, чи можна було приймати такі зміни в умовах війни, адже таким чином парламент фактично визнав, що війни, агресії РФ немає. На вашу думку, чи не використає ворог цей прецедент для того, щоб юридично зафіксувати визнання офіційним Києвом того, що такої агресії немає?
— Це було явним порушенням Конституції України, адже ми перебуваємо фактично у стані війни. І неважливо, чи оголошено про це парламентом, чи ні. Є факт війни, факт агресії, факт втрат і тисяч жертв. В одному з ефірів я поставив про це запитання до пана Головатого, який є конституціоналістом і підтримує зміни до Конституції, — він розгубився. Тому, звертаючи увагу на те, як РФ бреше на міжнародному рівні навіть тоді, коли є абсолютні докази певних фактів, то однозначно такі зміни будуть використані Кремлем. Я переконаний, що в Кремлі вже триває підготовка такої позиції, мовляв, Україна сама визнала, що жодної зовнішньої агресії на її території немає. Маю побоювання, що згадані зміни є передумовою до подальших змін до Конституції і нас ведуть до єдиного сценарію.
— Тобто змін щодо так званої децентралізації та особливого статусу окупованих територій?
— Так. Будуть легалізовані маріонетки Кремля на Донбасі. Це буде детонатором страшних подій, і ми маємо присікти його зараз, терміново.
— Немає відчуття, що ці зміни до Конституції вигідні і Порошенку, і Кремлю?
— Я не можу трактувати тему вигод Президента. Але те, що на тому рівні існують певні домовленості, я переконаний на сто відсотків. Ці домовленості спостерігаються не лише на прикладі таких фактів, як звільнення Савченко. У нас є факти того, що підприємства відомих в Україні персонажів продовжують торгівлю на теренах РФ. Той бюджет, якого нам так не вистачає, частково йде на утримання певних організацій на окупованій території. Це не обліковується і є поза межами контролю. Крім того, такі підозри підтверджуються тим, що навмисне не розслідуються справи стосовно Януковича та інших осіб, які були причетні до розв’язання війни. Таких справ навіть не порушено. Якби таке було, то ми б отримали і сотні, і тисячі кримінальних справ. Те, що цього не відбувається, не може бути випадковим. Це явний договір. Я переживаю за те, що люди внаслідок цього втрачаються віру в те, що влада здатна до змін і здатна захищати свою державу та свій народ. Влада ж очікує, щоб люди зневірилися, і тоді вона остаточно візьме те, що хоче.
