Ми часто нарікаємо на низький рівень культури суспільства. У нас нерви як струна від потоку нецензурної лайки в громадських місцях. Позбавленою смаку «попсою» та «шансоном» щедро обдаровують нас у «маршрутках» і магазинах. А нам залишається лише дивуватися: звідки взялося це безкультур’я? Де загубилася наша мораль? Запитання риторичні. І для того, щоб хоч трохи наблизитися до відповідей на ці запитання, здійснимо невеликий екскурс в історію.
«Попса», нецензурна лайка, «шансон» — проблеми з однієї торби. Вони походять від деформації культурних цінностей. Можна довго та нудно сперечатися про те, які з цінностей заслуговують називатися нормою, а які — ні. Що має домінувати в процесі їх формування та розвитку: культура, релігія чи педагогіка. Але можу з упевненістю сказати, що первинні культурні та загальнолюдські цінності формуються в сім’ї. Саме сім’я закладає ту базу, на основі якої індивід входить у соціум. Багаж сімейних практик обумовлює поведінку індивіда в суспільстві і, зрештою, остаточно формує його як особистість.
У сім’ї формується така важлива характеристика особистості, як самість. Вона характеризується тим, що людина починає почуватися особистістю. Педагоги радять при вихованні дитини після 6 — 8 років відмовитися від фізичних покарань. Це обумовлюється тим, що фізична сила після настання самості сприймається агресивно з відповідною реакцією. Дитина вже спроможна розрізнювати свою участь у різних малих групах (сім’я, дитсадок, компанія сусідських дітей тощо). І саме з цього моменту починається новий етап у її вихованні. Дитина продовжує несвідомо сприймати як культурні, так і соціально-інформаційні потоки інформації, але вже свідомо — і в площині сім’ї, і в площині соціуму. І що ж на цьому етапі їй дає сучасна середньостатистична українська сім’я? На жаль, небагато...
На те, як завжди, є об’єктивні причини. ХХ століття остаточно розвінчало патріархальні цінності. Науково-технічна революція спровокувала силу-силенну локальних соціальних революцій. Зигмунд Фрейд і Жан Бодріяр розглядали чоловіче лібідо як сімейну та суспільну першооснову. А жінка не в змозі повністю компенсувати втрату патріархальної системи цінностей. Ця модифікація сімейних цінностей особливо проявилася в Західній Європі і, частково, в Північній Америці. У найконсервативніших країнах західної цивілізації (Велика Британія та США) патріархальні цінності модифікувалися в форму неоконсерватизму. У США американці, які голосували за Джорджа Буша, швидше віддали свої голоси не за цінності суспільства з великими демократичними традиціями, а під впливом колективного несвідомого висловили думку тих переселенців із Європи, які стали основою американської патріархальної системи, що стала базисом для розвитку тієї самої демократії. Європа ж досі в пошуку, і лише країнам Скандинавського півострова на основі матріархату та лібералізму вдалося досягти позитивних результатів у створенні сучасного ідеалу соціально-справедливого суспільства. А ось патріархальні цінності комфортніше почуваються в країнах «азіатського тигра». А що ж Україна?
Україна та Росія здавна дотримувалися патріархату і навіть модифікували його в домострой. Попри відсталість, тенденції до повалення патріархальності проникли і до нас. Тільки вони пережили чудову форму мутації. Її ми звикли пов’язувати з наслідками двох світових воєн, після яких з’явилося поняття «безбатченко», що вже за визначенням підриває основи патріархату. Батьківські функції спробувала взяти на себе держава. Але пригадаймо постулат Фрейда про те, що ставлення хлопчика до батька проеціюється і на його ставлення до держави. А ця підміна понять згубна вдвічі. Адже якщо в дитини немає батька, то вона має орієнтуватися на ті цінності, які може дати їй мати. Якщо ж дитина не зможе їх передати своїм дітям, то історія дає шанс колективному несвідомому заповнити цю прогалину. У випадку з державою ми викорінюємо чоловіче начало та формуємо стійку антипатію до нього протягом кількох подальших поколінь. Цей чинник став одним із визначальних у процесі поширення чоловічої інфантильності. Жіночий динамізм і рівень кризи чоловічого начала на просторах СНД, що зростає, лише постфактум вище перерахованого.
Сьогодні перед нами постала чергова дилема. Яку ж все- таки модель розвитку сім’ї вибрати? Ця позиція дуже актуальна, оскільки, попри загальні міркування про «складову» суспільства, сім’я та супутні їй цінності виявилися на задвірках суспільного життя. І ми маємо наново усвідомити її значущість і сформувати своє ставлення до неї. Сім’я — останній оплот у боротьбі з глобалізацією, СНІ Дом, тероризмом. Сім’я є універсальним ключем різних культур і релігій. І ми не маємо права його здавати без бою... Далі лише матриця суспільства та соціальний генофонд людства.
