На фоні сьогоднішніх подій, якось на другий план відійшла тема, з якої все почалося. Так, мова йде про зрив підписання угоди про асоціацію України з Європейським Союзом. Нагадаємо, що тоді наріжним каменем стала кризова промислова економіка в східно-південних областях країни. Зупинимося на цій темі ще раз.
«Треба почекати йти в ЄС, поки піднімемо економіку до європейського рівня, – твердять окремі промисловці та влада. – Ми за євроінтеграцію тоді, коли підготуємось й узгодимо торгівельні угоди з Росією. Необхідна пауза, щоб відстояти інтереси країни».
Але це тенденційний політично-історичний блеф, спрямований на приховане (крім відкритого) втягнення України до Митного союзу з метою відтворення могутньої Російської імперії.
Економіку взято в заручники історично-політичної гри, яка (економіка) є наслідком попередньої політико-економічної діяльності. Корисним у такій грі є те, що всі ланки сучасної влади так чи інакше самі визнали розвал економіки, називаючи такий її стан за останні роки навіть колапсом. Цей колапс формувався ще з часів застою в колишньому СРСР і посилювався в усі роки незалежності України. Зокрема, за весь тривалий період перебування України в складі Радянського Союзу влада комуністів не спромоглася модернізувати ні дореволюційне юзівське устаткування, ні контрибуційне устаткування, завезене з Німеччини після переможної війни. Цього не зробили й сучасні українські капіталісти.
За цей час у капіталістичних країнах Європи та США заводи й фабрики докорінно модернізували кілька разів. Проведено рекультивацію багатьох земель. А комуністичні ідеологи твердили про загниваючий капіталізм. Проте вони врешті-решт самостійно дозріли й відмовились (без буржуазних націоналістів і без НАТО) від соціалістично-комуністичного устрою. Не провівши референдуму та необхідних законів, вони оголосили перехід на ринкові (ліберальні), тобто капіталістичні, умови.
Однак ринкові умови вчорашні й діючі тоді комуністи (президенти, спікери, депутати, директори, вищі адміністратори) спрямували не на розвиток держави, а на власне збагачення та капіталізацію своїх чад, втілившись в олігархів і мільйонерів. За довготривалого стагнаційного стану економіки в країні та уставленого менталітету наших багатіїв «пауза» щодо підписання договору про асоціацію з ЄС, необхідна ніби для підйому економіки та досягнення вигідніших умов з ЄС і Росією, буде не короткотривалою, а багатолітньою і, може, нескінченною, оскільки наші підприємці не візьмуть свої кошти з офшор на модернізацію промисловості.
І Росія ніколи не дасть (як і не давала) можливості відродити економіку хоч би у східних областях України. Бо вона ще за багато років до руху в асоціацію з ЄС так чи інакше блокувала і розвиток авіації та машинобудування, і розвиток нафтопереробної й хімічної промисловості, і виробництво металевих труб та інших видів виробництва. Заради майбутнього занепаду економіки України в обхід будуються північний та південний газопроводи. Була війна бройлерна, сирна, шоколадна тощо; через митницю, зупиняючи на кордоні автофургони для надуманої перевірки, блокується торгівля будь-якими товарами, навіть шкарпетками. Фактично ведеться постійна торгівельна війна (дискримінація) усупереч торгівельним угодам як із Росією, так і на міжнародному рівні.
За такого підходу і висока ціна на газ була виставлена перед Юлією Тимошенко (у важкий період). Німеччині, з якою в недалекому минулому була смертоносна війна, та Італії, де панує католицизм, до якого непримиренно ставиться московське православ’я, на природний газ ціна віддавна набагато менша (без щоквартальних переглядів та вимог щодо кількості забору), ніж для України. Росія тривалий час не хотіла знизити ціну на газ, бо хотіла і хоче довести Україну до економічної неспроможності, а не лише для того, щоб були підстави звинувачувати Юлію Тимошенко.
Якщо раптом так станеться, що ціною підкупу (зниження ціни на газ, кредити), політичних маніпуляцій, тиску та відвертої брехні в засобах масової інформації Україну буде залучено до Митного союзу, то ми ще багато років будемо жити гірше від європейців.
Усе зазначене розуміє революційний Євромайдан. Він прагне до європейських цінностей: щоб для всіх панували право, доступна та якісна медицина, висока повноцінна освіта, високооплачувана робота, комфортна старість із можливістю відпочинку на оздоровчих берегах. Євромайдан прагне до прекрасного майбутнього. Тому на ньому раз у раз добровільно збираються мільйонні громади людей.
Антимайдан вищезазначеного не розуміє, бо не знає європейської гідності. Для них фінансування міліції важливіше, ніж армії: власний народ ворог більший, чим зовнішній. Тому мільйонери відправлять свої кошти в офшори. Тому за влади Януковича-Азарова та Партії регіонів запроваджуються всілякі заборони маніфестацій, допустимі розбої над дітьми, репортерами, ЗМІ. Тому організатори Антимайдану не прагнуть покарань за нищівні побиття демонстрантів. Вони закликають до Митного союзу й з оскомою виступають проти Євромайдану, де люди стоять за гідність і цивілізоване життя.
Розвиток України можливий лише за європейсько-демократичного менталітету, який зможе формуватися в його середовищі, тобто серед країн ЄС, у їхньому громадському суспільстві. Для того ж, щоб розвивалась економіка України, треба надати їй можливість, передусім, продати свій товар і одержані кошти вкладати в нове виробництво. Тоді будуть непотрібні фінансові кредити ні від ЄС, ні від Росії. За ембарго будь-якої форми країни не розвиваються.
