Кожна з партій, що увійшли до Верховної Ради, обіцяє ухвалювати закони, які будуть дієвими і актуальними для нашої країни. У той же час на місцях, зокрема в Донецькій області, до реформування ставляться обережно, акцентуючи увагу на тому, що потрібні не реформи, а пропозиції щодо поліпшення стану тієї чи іншої області або сфери. Наразі ми маємо низьку довіру до політиків, судів і міліції. Наприклад, згідно з результатами вивчення громадської думки Соціологічною групою «Рейтинг» (спеціалізується на проведенні досліджень з дотриманням міжнародних стандартів, затверджених кодексами ESOMAR і WAPOR), рівень довіри до міліції становить близько 10%, за даними фахівців «Центру Разумкова» — 6,7%. Причини цього можуть бути різними, але й, у тому числі, недієва і компрометуюча діяльність даних структур.
Геннадій ГРЕБЕНЬКОВ, доктор філософських наук, професор, полковник міліції, завідувач кафедрою психології і соціології Донецького юридичного інституту виклав ці питання в своїй монографії «Человек в правовом бытии. Введение в правовую персонологию», детально аналізуючи історичні, соціальні, правові і культурні контексти життя людини і її країни. Зараз книга перебуває в друкарні.
Перший раз для інтерв’ю ми зустрілися з Геннадієм Васильовичем у його кабінеті в юридичному інституті. У різного роду начальників, урядовців найчастіше на стінах можна побачити портрет Президента, а то і два. У Г. Гребенькова такої практики немає, на стінах і полицях його кабінету дуже багато нагород, світлин і ікон. Це його принципова позиція, від якої він не відходить уже 20 років. У цьому інтерв’ю зустрілися люди різних поколінь, та й у деяких питаннях їхні погляди відрізняються. Але нас об’єднує одна думка — розвиток країни неможливий без підкріплення на законодавчому, юридичному і моральному рівні. Лише коли всі ці елементи буде зведено воєдино, можна буде говорити про розвиток країни в усіх смислах і на всіх рівнях. Підсумувавши наші зустрічі, пропонуємо читачам «Дня» ознайомитися зі своєрідними «правилами життя», максимами, які пропонує Г.ГРЕБЕНЬКОВ у своїй книзі і думках (повний виклад див. на сайті «Дня» www.day.kiev.ua). Далі — пряма мова:
ПРО КНИГУ, ПРАВО І ОСВІТУ
• Персонологія — це розділ філософської антропології, який вивчає людину в її особистісному вимірі. Згідно з М. Шелером, людина — це «трагічна» істота. Чим ви глибше розумієте себе і розумієте своє унікальне «я», тим трагічніша ваша доля, вважав він. Вас ніхто не чує, ви нікому не потрібні, книжки ваші не читають.
• Що таке законослухняність як особистісний феномен? Не соціальна форма поведінки, наказана можновладцями, а особистісна установка визнавати і ухвалювати закони як особистісні цінності. Адже законослухняним можна бути зі «страху» перед законом. На мою думку, людина може сама прийти до права, бути призваною до нього, бути справжньою правовою особою.
• На мою думку, ми ментально не любимо чинне право, ми зберігаємо ідею про те, що право — це правда. Коли нас звинувачують у тому, що ми правові нігілісти, то я гадаю, що насправді зовсім не так. Ми скоріше не правові нігілісти, а юридичні. Інакше кажучи, наша людина визнає право як правду, як якусь етичну і моральну максиму, а не як норму закону. І коли між етичною і юридичною складовою правової норми виникає суперечність, людина віддає перевагу моральній складовій.
• На праві лежить величезна відповідальність, на владі, яка це право перетворює на закони, — височезна. Пам’ятаючи, що влада — це завжди групові і корпоративні інтереси, потрібно знайти такий консенсус між владою і народом, щоб норми права, законодавства, маніфестованою владою були визнані і прийняті як народом, так і окремою людиною як власні переконання і особистісні цінності.
• Досі викликає здивування змістовий матеріал правознавства, який вивчається в школі. Подивіться на ці підручники права, адже там нічого не говориться посутньо, лише поверхові знання, а потрібно було б дати добрий шматок кримінального права, кримінально-процесуального, родинного, цивільного, адміністративного і так далі. І навіть не права, а його юридичного оформлення. І ми тут не порушуємо жодної логіки організації процесу навчання в школі і далі у виші. А якщо цього сьогодні немає, то виникає питання: кому потрібно, щоб у країні існувала правова і юридична неписьменність?
• Для того, щоб писати закони, потрібно прекрасно знати свою історію, традиції, менталітет і глибинну психологію наших людей, які населяють країну. А адже ми дуже різні. Людина зі сходу України і із заходу — це різні люди, з різним менталітетом і з різною традицією. Це теж потрібно знати.
• Як мені здається, зараз на філософію немає запитаності. Ніхто не чекає пророків — вони не потрібні. Нам поставлено досить жорсткі рамки — ми живемо в мультимедійному світі. Світ настільки строкатий, що якщо в два-три дні ми щось упустили і не помітили, ми запізнилися. Хто задав цей ритм? Об’єктивні процеси ХХІ сторіччя? Той, кому необхідно, щоб ми не мали часу зупинитися, подумати, хто ми і що ми на цьому світі: пил на вітрі чи унікальне «я», пущене Богом реалізовувати свої сенси. У більшості випадків людина сьогодні не шукає морального ідеалу, у неї немає сьогодні на це часу. Якщо вона сьогодні не встигла здобути освіту і зайняти соціальну нішу, її завтра викинуть на соціальну периферію. Сьогодні потреби в інтелектуалах не існує. Ця потреба може бути вашим внутрішнім відчуттям. У нас сьогодні немає часу замислюватися над тим, хто ми є, які цінності сповідаємо і так далі. Тому багато людей сьогодні покладаються на думки блогерів, а не читають великі філософські книги. Адже розмірковувати над чужою думкою, потребує дуже багато часу, до неї потрібно постійно повертатися.
ПРО СВОБОДУ І ІНТЕЛЕКТ
«Ми переживаємо персонологічну кризу»
• Болонська система — це найстрашніше, що можна було придумати для нас. Адже, таким чином, ми позбавляємо молоде покоління того, що російський фізіолог Олексій Ухтомський називав «заслуженим співбесідником». Якщо у вас немає заслуженого співбесідника, а це не монітор і навіть не книга, а реальна людина, вчитель, чого ви можете навчитися, що зрозуміти? Коли скорочують гуманітарні курси у вищих навчальних закладах, коли людина формується як виконавець у певній галузі знання, а не творець, вона позбавляється екзистенціального, морального вибору, вибору цінностей, тобто того, що ви називаєте свободою, інтелектуальною свободою. Тому сьогодні добру освіту можна здобути лише за допомогою самоосвіти. Коли я знатиму, що я внутрішньо вільний, ви ніколи не зможете зазіхнути і на мою тілесність, мою свідомість, совість. Свобода — це творчість, це вихід за кордони, вказані ззовні.
• Ми переживаємо страшну персонологічну кризу. Йде деградація людини як особистості, вона втрачає свободу вибору, втрачає можливості творити, вона не встигає замислюватися. Сьогодні читати й думати — величезна праця. Коли не було телебачення, у людини був час читати, думати, ходити на публічні диспути, слухати розумних людей. Захисти дисертацій перетворювалися на цілі збори.
• Ймовірно, що має бути моральний авторитет. Але сьогодні кожен повинен шукати собі його індивідуально.
• «Керувати» мають, на мій погляд, ті люди, які мають не лише волю, але й інтелект, знання, та й високу внутрішню духовну культуру. А для цього потрібно створити соціальний і політичний механізм. Це не демократія. За твердженням Платона, це — не краща форма політичної влади. Для Платона кращою формою існування держави була аристократія, коли людина, яка управляє і керує, є аристократом духу, як, скажімо, у Великій Британії. Це морально вихована людина, яка прекрасно розуміє, що релігійні заповіді «не вбий», «не вкради» — це її внутрішні моральні норми, не зовні записані в документі, не політичні норми, а це внутрішнє переконання в тому, що це є внутрішнім обов’язком. Подивіться, що відбувається в Росії, — найбільші корупційні справи. Адже ті, хто скоює ці злочини, практично нічого не бояться. Бо правові регулятиви недосконалі, а внутрішні моральні гальма у людей, які формувалися в 1980—1990 рр., насилу виявляєш. У нас ситуація схожа.
ПРО ІДЕНТИЧНІСТЬ
• Щоб зберегти свою ідентичність, потрібно навчитися себе захищати. Якщо говорити про Україну, то ситуація досить складна. По-перше, потрібно не забувати, що ми все ж таки державність, яка виникла на стику, як мінімум, двох традиційних культурних ареалів, що тяжіє до східного православного культурно-цивілізаційного типу (Центральна і Східна Україна) і католицько-західноєвропейського культурно-цивілізаційного типу (Західна Україна); не враховувати цих особливостей у сфері соціології, освіти, виховання подібно до смерті. Пам’ятаєте ставлення радянської влади до уніатської релігії, коли церкви закривалися? До чого це призвело? До закриття православних церков. Це певна соціальна реакція на цінності, які не були і не є для цієї групи людей своїми. А якщо вони не є своїми, то навіщо їх нав’язувати? Розробка національної стратегії у сфері правового виховання і правової ідеології настільки ж первинна, як і стратегія економічного розвитку. Ми живемо у великій країні, але яка є різною, і це потрібно пам’ятати і розуміти. І все ж таки варто залишатися оптимістами.
ПРО ДОНЕЦЬК
Здобувши освіту і сформувавши свою світоглядну і особистісну систему цінностей в Санкт-Петербурзі, я 20 років мешкаю в Донецьку і 10 років працюю в Донецькому юридичному інституті і тому можу висловити свої певні думки про той найближчий життєвий світ, який мене оточує. Донецьк завжди мене дивував і приголомшував своєю життєстійкістю, укоріненістю до етно-ландшафтного ареал, який називається Донбасом. Приголомшувало і приваблювало в мешканцях міста загострене почуття справедливості і пошук правди, толерантність і вміння постояти за себе, виявляючи високе особистісне напруження, небажання сховатися за загальноприйняті уявлення маси. Дончанин завше неочікуваний і парадоксальний. І тому я тут живу і працюю, служу на благо свого міста і вишу.
