Сподівання громадськості на розважливість опозиції, на те, що її лідери не будуть перешкоджати керівникам країни покласти квіти до пам’ятника Т.Шевченку, не справдились. У боротьбі за владу всередині опозиції перемогла УНА-УНСО. Використовуючи гасло: «Україні — українську владу» як докір нібито не національній владі, УНА-УНСО виступила під прапорами націонал-соціалізму з чорними свастиками. Нічого собі опозиція, так би мовити.
Керівники української держави у своєму зверненні до народу попереджали суспільство і світову спільноту, яка політична сила може зіп’ястися на руїнах колишнього тоталітаризму, якщо їй потурати заподатливими зусиллями. Але професіоналам західних демократій не сподобалось, у якому тоні керівники України звертались до українського народу. Тепер вони змогли почути, в якому тоні і в яких децибелах горлали штурмовики УНА УНСО, коли жбурляли у правоохоронців каміння та арматуру. Вождів УНА УНСО образило,що дії керованої (або некерованої) ними організації назвали не тим ізмом. Але яким ще ізмом можна назвати спроби унсовців перетворити людей на палаючі факели, спалити правоохоронців заживо, підриваючи їх на «коктейлі Молотова»?! У перекладі з «мови» опозиції це означає: боротися за правду. Відомий депутат-правдолюб вирішив, що за правоохоронцями не стоїть правда, тому що вони мали переважаючу силу, але морально не змогли вбивати опозиціонерів саперними лопатками, бо злякалися(!). З цього словоблуду виходить, що хлопці у міліцейських шинелях ледве не налаштовані на вбивства, та для цього їм бракує сміливості. Така теза, з огляду на її абсурдність, мабуть, була розрахована на західні радіоголоси. В дійсності, протестуючі намагалися спровокувати міліцію на насильство, щоб зробити з опозиціонерів героїв- страдників. Яка «правда» стоїть за цими «героями», яке майбутнє чекає Україну, якщо вони дорвуться до влади, громадяни побачили, слідкуючи за подіями 9-го березня. Звичайній людині, яка любить свою країну, було і боляче, і соромно за те, що усе це неподобство бачить увесь світ. На відміну від простих громадян, політики, що б’ються за владу, не переймаються моральними категоріями. Вони склали «геніальний» сценарій, за яким влада нібито чинить над ними «репресії». Міжнародний авторитет України не вписується у цей сценарій, як немає в ньому місця і всім подіям, крім тих, де лицедії грають головну роль.
У той час, як постраждалі від стихійного лиха мешканці Закарпаття потребували не тільки термінової допомоги, а й уваги, і моральної підтримки від усієї країни, екстремісти висмоктували енергетику нації задля живлення своїх дій. Хіба це не політичний вампіризм? Хіба задекларована опозицією західна демократія повинна приходити в Україну через брудні політичні туалети? День народження Тараса Шевченка опозиція «відсвяткувала» брутальними чавленням квітів і підпалом державної символіки, якими Президент України вшанував пам’ять генія українського народу. Коли під час горбачовської перебудови де-не-де фанатики від комунізму могли спалити синьо-жовтий прапор, навіть у жахливому сні не могло наснитись, що колись таке вчинять у незалежній Україні національні демократи.
Назва цьому неподобству і блюзнірству, яке вчинила опозиція, — вандалізм або варварство. Варварство не може виступати від імені правди, як не можна топтати правду і волю в багно і бути вільними людьми, провісниками свободи і демократії. Варварство — це влада чужинців! Така гірка правда відома з досвіду усіх часів і народів, з історії, яка нічого нічому так і не навчила... Мабуть, так, якщо відомий революціонер пояснив перед телекамерою, що в Києві і відбувається штурм будинку Адміністрації Президента України і буде тривати до переможного кінця.
За допомогою агресивної наступальної навали на владу опозиція свідомо чи несвідомо захищає величезні брудні капітали кланових структур саме в той час, коли влада почала викривати зловживання і перекривати канали для викачування грошей з України через новітні кримінальні технології за кордон. Тому цілком зрозуміло, навіщо ця вистава «штурм Зимнего». Але небезпека для суспільства полягає в тому, що від бутафорії і декорацій опозиція перейшла до реальних протиправних дій, вона переступила межу...
Виникла протиприродна ситуація, коли опозиція застосувала силу проти влади. Сила опозиції страшніша за силу влади. Це створює грунт для зміни влади шляхом заколотів, революцій, анархії тощо. Сумнозвісні події показали, що лідери строкатих політичних сил втратили контроль за перебігом подій, і, якби не «злочинний режим», некерований натовп стоптав би власних поводирів. Тому ці вожді повинні нести відповідальність перед законом, як усі громадяни. Політична організація, що виступила під символікою націонал-соціалізму і спровокувала масові заворушення, повинна бути заборонена у законному порядку.
Україна двічі приймала рішення, дбаючи про небезпеку всього людства: відмовилася від ядерної зброї, закрила ЧАЕС. Настав час подбати про власну безпеку. Можна поважати стурбованість стратегічних партнерів свободою наших політичних демонстрацій, але не сприймати її як вказівку. Не всі рекомендації з-за кордону йдуть на користь нашій країні. Щоб не перетворювати столицю України на арену передвиборних бойовищ, де панує некерований опозицією натовп, влада має повне моральне право ввести мораторій на масові політичні акції в Києві, доки Верховна Рада не імплементує рішення всенародного референдуму про обмеження депутатського імунітету, не прийме закони про вибори, партії, опозицію тощо. Демократія — це сила права, а не право сили.
