Так звані “міжнародні спостерігачі”, залучені Кремлем до псевдореферендумів в окупованих регіонах України, в один голос заявили російським ЗМІ про “прозоре і чесне” волевиявлення, що минуло без порушень. Серед тих, хто “не помітив” терору окупантів проти українського населення – як афільовані з Москвою працівники російських інформагентств, так і політики-популісти правого чи лівого спрямування. Чи багато в Європі прихильників Путіна і чи можуть вони дати главі Кремля надію на перемогу у боротьбі проти демократичного світу?
Наслідки незаконної анексії для РФ: ізоляція та нові санкції
Минуло менше двох тижнів з того часу, як Російська Федерація провела фейкові “референдуми” на тимчасово окупованих російською армією територіях України. Псевдоголосування проходило 23 – 27 вересня, а вже у четвер, 6 жовтня, на офіційному порталі правової інформації РФ була опублікована нова редакція Конституції Росії, у 65-й статті якої з’явилися “нові суб’єкти федерації” – “ДНР”, “ЛНР”, Запорізька та Херсонська області.
Формальні процедури анексії окупованих територій проходили на тлі загрозливих для Росії новин з російсько-українського фронту. За проміжок часу у трохи більше тижня, коли засідали російські Конституційний Суд, обидві палати Державної Думи, ухвалюючи злочинні рішення на догоду главі Кремля, українські війська проводили успішні наступальні дії на Донеччині, Луганщині та Херсонщині, звільнивши десятки населених пунктів, які Росія тепер вважає своєю територією.
Очікувано профанацію голосування не визнала жодна демократична країна. Проте не поспішають цього робити і “дружні” для Путіна режими. Наразі, станом на момент написання цього матеріалу, заяву про визнання анексії українських територій зробила лише Північна Корея. Китай та Індія закликали поважати територіальну цілісність і суверенітет всіх держав, Іран, що постачає Росії безпілотники-камікадзе для атаки на українські міста (зокрема, ті, які Москва вважає своїми), також відмовився брати участь у путінській виставі, так само як і “дружня” для Росії Сербія. Поки відмовчуються і Білорусь та Сирія, хоч немає сумнівів, що ці режими, критично залежні від Кремля, будуть змушені підтримати черговий божевільний крок російського керівництва. У будь-якому разі, очевидним є поглиблення міжнародної ізоляції РФ, що чи не вперше сягнула рівня згаданої вище КНДР.
Захід, своєю чергою, так само передбачувано відповів черговим посиленням антиросійських санкцій. Сполучені Штати ще 30 вересня запровадили обмеження проти членів російського парламенту, а також – родичів низки високопоставлених російських чиновників. Європейський Союз 6 жовтня затвердив восьмий пакет санкцій проти РФ, що закладає правову основу для обмеження цін на російську нафту, крім того – розширює заборону на імпорт низки товарів, що, згідно з заявою уряду України, коштуватиме Росії сімох мільярдів євро недоотриманих прибутків.
Прокремлівські “спостерігачі” – поза санкційним списком ЄС
Водночас, до санкційного пакета не були включені громадяни країн ЄС, які брали участь в організації фейкових голосувань, виконуючи роль так званих “міжнародних спостерігачів”. У вівторок, 27 вересня, речник Європейської комісії Петер Стано заявив, що Брюссель покарає “всіх людей, які беруть участь у незаконних, нелегітимних референдумах”. Проте до санкційного списку в його остаточній редакції увійшли лише працівники апарату Адміністрації президента Росії, Центральної виборчої комісії РФ, представники окупаційних адміністрацій тимчасово окупованих територій України.
Таким чином, залишились без покарання так звані “експерти”, яких Кремль залучив для спроби легітимації злочинної анексії. За даними російського ЦВК, на незаконні “референдуми” було акредитовано 166 іноземців, – це ті, хто “спостерігав” за фейковим волевиявленням жителів окупованих територій України на виборчих дільницях на території РФ. Окупаційна влада так званої “ДНР”, своєю чергою, повідомила про акредитацію 130-ти “міжнародних спостерігачів” з 28-ми країн. Фейкова “ЦВК ЛНР” заявила про приїзд 70-ти “спостерігачів”. Ще кілька десятків “експертів” стежили за “голосуванням” на окупованих Херсонщині та Запоріжжі. Ці цифри можуть бути і перебільшеними, адже Служби безпеки України публікувала дані про те, що так звана “ЦВК ДНР” підписувала “запрошення” для “спостерігачів” заднім числом і робила це вже 29 вересня – після формального завершення “волевиявлення”.
Проте для порівняння, на абсолютно легітимні та законні місцеві вибори в Україні, що відбулися 25 жовтня 2020 року, українська Центральна виборча комісія акредитувала 205 офіційних спостерігачів від шести міжнародних організацій (більшість – від Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ) та трьох іноземних держав. Тоді голосування відбулось в усіх регіонах України, крім анексованого Криму та окупованої частини Донбасу.
Сама кількість фейкових “спостерігачів” показує, наскільки сильно Кремль намагався показати нібито дотримується якихось демократичних процедур. У дні, коли проходило “голосування”, та протягом деякого часу після його завершення російські ЗМІ були заповнені інтерв’ю з “експертами”, які всі як один висловлювали захоплення “відкритості та прозорості” “референдумів”, запевняли, що не помітили жодних порушень. Не звернули увагу, зокрема, на те, що члени “виборчих дільниць” зі скриньками для голосування обходили домівки жителів окупованих територій у супроводі озброєних російських військових, не помітили порожні бюлетені у скриньках, які зараховували як голоси “за” приєднання до Росії.
Деякі зі “спостерігачів” у своїх коментарях мало не дослівно повторювали найбільш шовіністську риторику російської пропаганди, не приховуючи своїх симпатій до Москви. “Новоросія завжди належала Росії, завжди була частиною російської історії. Дай Боже, щоб ці території знову повернулися на свою історичну батьківщину”, – заявив громадянин Сербії Драгослав Бокан, представлений у російських ЗМІ як “президент Інституту національної стратегії та кінорежисер”. “Росія – це світло, яке всіх нас проведе через тунель у майбутнє… Володимир Путін – лідер сучасного світу”, – додав “міжнародний спостерігач”.
З відкритих джерел про Бокана відомо те, що у 1990-х роках він був членом сербської націоналістичної воєнізованої організації “Білі орли”, що брала участь у війнах у Хорватії та Боснії та Герцеговині. Міжнародний трибунал з колишньої Югославії визнав “Білих орлів” злочинним угрупованням, причетним до етнічних чисток та інших воєнних злочинів. У 1992 році Драгослав Бокан був заарештований за незаконне зберігання боєприпасів. У 2014 році Денис Пушилін, тоді “голова Народної ради ДНР” призначив Бокана “представником ДНР у Сербії”.
Учасники псевдовиборів: від COVID-скептиків до “друзів ДНР”
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець охарактеризував список так званих “міжнародних спостерігачів” на “референдумах” як “парад фріків і професійних “русскіх”. Він зазначив, що здебільшого ці люди є “давніми посіпаками Кремля”. Омбудсмен навів дані з відкритих джерел про деяких таких “експертів”.
Сергій Лущ (Білорусь) – лідер проросійської організації “Русь молодая”, яка працює за підтримки державного російського фонду “Россотрудничество”;
Олег Солдат (Боснія та Герцеговина) – представлений російськими ЗМІ як “відомий історик”. Насправді – доцент філософського факультету Університету в Баня-Луці, де читає лекції з російської філософії. Співпрацює з кремлівським фондом “Русский мир” у Боснії та Герцеговині;
Енріке Домінґос (Бразилія) – молодіжний активіст, відвідував молодіжний форум у Сочі та брав участь у зустрічі молоді з Володимиром Путіним;
Ванесса Білі (Велика Британія) – авторка колонки на сайті Russia Today, редакторка сайту “21st Century Wire”, де публікують статті про геополітику (обов’язково в антиамериканському ключі) та теорії змови (зокрема, заперечення існування коронавірусу);
Елізео Берліозі (Бертолазі) (Італія) – член “Інституту перспективних досліджень в царині геополітики та допоміжних наук”, кореспондент інформаційного агентства “Россия сегодня”, керівником якого є відомий російський пропагандист Дмитро Кисельов. У 2018 році очолював “італійську делегацію”, що відвідувала анексований Крим. Також є автором документального фільму “Люди без миру” про жителів Донбасу, які “потерпають від українських неонацистів”;
Джанфранко Вестуто (Італія) – головний редактор видавництва Russia News;
Джанантоніо Мікалессін (Італія) – автор фільму “Україна, прихована правда”, у якому стверджується, нібито до масових розстрілів на Майдані Незалежності під час української Революції гідності у 2014 році були причетні “грузинські снайпери”;
Аліна Ґерліня (Латвія) – ще одна працівниця агентства “Россия сегодня”, заступниця шеф-редактора пропагандистського проекту “Балтньюс”. Студентка Московського державного інституту міжнародних відносин, учасниця конкурсу “Лидеры России”. Уродженка Риги. Російські ЗМІ поширили відео з Аліною Ґерлінею, у якому дівчина розповідає, що боїться повертатися до Латвії, бо її нібито заарештують одразу після перетину кордону та запроторять до СІЗО. Таке покарання, за словами Аліни, у Латвії загрожує всім російськомовним. “Спостерігачка” також назвала “нацистськими” заяви Євросоюзу. Насправді, судячи з досьє на сайті конкурсу “Лидеры России”, Ґерліня давно мешкає у Москві;
Хосе Матемулане (Мозамбік) – голова “Асоціації вільних досліджень і міжнародної співпраці” (AFRIC). Організація у 2021 році потрапила під санкції США за зв’язки з соратником Путіна Євгеном Пригожиним, куратором приватної військової компанії “Вагнер”. Мінфін США вважає, що AFRIC “слугувала підставною компанією для прикриття діяльності Пригожина в Африці”;
Соня Ван ден Енде (Нідерланди) – представлена російськими ЗМІ як “журналістка”. Від лютого 2022 року мешкає в Росії, про що розповіла в інтерв’ю російському інформагентству ТАСС. У травні була відряджена до російських військ на півдні України, розповідала про “радість” жителів окупованого Генічеська через прихід російських окупантів (нагадаємо, саме жителька Генічеська на відомому відео радила російському військовому покласти в кишені насіння, щоб з нього після його ліквідації проросли соняшники);
Томас Рьопер (Німеччина) – представлений російськими ЗМІ як “журналіст”. З 2003 по 2015 роки жив у Росії, працював в “АльфаСтраховании”. Після 2015 року веде проросійський німецькомовний блог “Anti-Spiegel”, регулярно відвідує окуповані російськими військами території України;
Крістоф Хьорстель (Німеччина) – “журналіст”, “політичний експерт” програм Russia Today;
Зіянда Нкуру (Південно-Африканська Республіка) – член крайового виконавчого комітету Комуністичної ліги молоді ПАР;
Любіца Блашкова (Словаччина) – президентка Словацької асоціації випускників російських і радянських вищих навчальних закладів, навчалась у Волгограді та Москві;
Вайт Рід (США) – кореспондент російського інформагентства Sputnik;
Андре-Мішель-Клод Шанклю (Франція) – президент некомерційної організації “Колектив Франція – Росія”. Критикував санкції проти РФ за анексію Криму, називав конфлікт на Донбасі “громадянською війною”. У 2015 році заявляв, що “якщо Росія би хотіла взяти ситуацію в свої руки, то російські війська вже були б у Києві”. В останні роки протестував проти COVID-вакцинації;
Еммануель Леруа (Франція) – редактор франкомовного сайту “Стоп русофобія”;
Яромир Вашек (Чехія) – голова громадської організації “Товариство друзів ДНР і ЛНР”.
Це лише мала частина тих, кого Росія залучила до своєї вистави з так званими “референдумами”. Український омбудсмен Дмитро Лубінець відзначив, що порівняно з 2014 роком, коли Москва анексувала Крим, помітно знизився рівень “експертів”, які готові йти на співпрацю з країною-агресоркою. Цікаву класифікацію “спостерігачів” пропонують у матеріалі “Радіо Свобода” “Свої до копійки та “дружні”. Псевдоспостерігачі на псевдореферендумі”. Там звернули увагу, що більшість “експертів” є членами дрібних, маловідомих громадських організацій. Проте якщо у випадку з “дружніми” Кремлю країнами (Білорусь, Венесуела, Мозамбік, Зімбабве) – це провладні організації, то у випадку з країнами Заходу – антиурядові, “контрсистемні” рухи. Переважно йдеться або про людей, які прямо пов’язані з російськими пропагандистськими ЗМІ, урядовими структурами, або – є членами маргінальних ультраправих і ультралівих політичних організацій, прихильниками теорій змови, часто – COVID-дисидентами.
Звідки беруться люди з пропутінськими поглядами у демократичних країнах? Однієї відповіді на це питання немає, – коментує журналістка-розслідувачка, політична оглядачка Індре Макарайтіте. За її словами, частина прихильників Кремля – це люди, які зберігають теплі почуття до Радянського Союзу, проте є і ті, кого переконала російська пропаганда. Зв’язок із COVID-дисидентством тут невипадковий, – вважає журналістка. Спільна проблема – брак критичного мислення.
“На Заході є люди, які уявляють нібито Росія та Радянський Союз якось відповідають лівій ідеології, вони ідеалізують колишній Радянський Союз і, відповідно, Росію. Але я впевнена, що таких людей меншість. Більше тих, на кого вплинула кремлівська пропаганда. Ці люди – найбільша проблема і для нас, і для України, і для всього світу. Ми добре бачили це під час пандемії COVID’у – людей, які схильні довіряти неперевіреній інформації. У них багато питань, але немає відповідей. І хтось дає дуже прості відповіді на складі питання: “Це зробив Сорос, це зробила Америка, геї, лесбіянки чи хтось іще”. Такі люди легко поширювали пропаганду про те, що під час щеплення вводять чіпи, що вірус був спеціально зроблений. Ці самі люди поширюють кремлівську пропаганду”, – каже Індре Макарайтіте.
Водночас, деякі проросійські рухи можуть прямо фінансуватися Кремлем. Про такі факти раніше повідомляли журналісти. Так, минулого місяця світові медіа з посиланням на дані американської розвідки інформували про те, що Москва витратила на підкуп іноземних політиків 300 мільйонів доларів, починаючи від 2014 року. Часто гроші отримували ультраправі політичні рухи.
“Колеги з Естонії, Франції, Німеччини та Італії проводили журналістське розслідування щодо співпраці Кремля з ультраправими партіями в Європі. Там і угоди показані і навіть гроші, які були передані цим організаціям. Вони відкрито не підтримують війну, але граються фразами: “Давайте не фінансувати війну”, тобто, не давати зброю Україні, “Давайте не ескалювати, ми за мир”. Все це дуже відверто та відкрито робиться”, – зазначає журналістка Індре Макарайтіте.
Чи можлива юридична відповідальність? Кейс “спостерігачів” із Литви
Чи може участь у легітимізації незаконної анексії вважатися злочином і чи загрожує прокремлівським “спостерігачам” притягнення до відповідальності? Рада національної безпеки та оборони України 30 вересня включила так званих “експертів” до свого санкційного списку, оголосивши всіх причетних до російської вистави персонами нон ґрата. Проте Євросоюз, як було згадано вище, аналогічного кроку не зробив. Так само не було санкцій і проти “спостерігачів” на попередніх організованих Кремлем незаконних голосуваннях – “виборах” “голів ДНР і ЛНР” у 2018 році, “виборах” в анексованому Криму у 2019-му. Ці фейкові “волевиявлення” Москва здійснила повністю безкарно і на них відпрацювала той механізм, який був задіяний у вересні 2022 року.
Наразі існують окремі приватні випадки покарання учасників кремлівського шоу на окупованих територіях України. Так, як повідомляли ЗМІ, у Німеччині звільнили з роботи Штефана Шаллера – генерального директора енергетичної компанії EWF, що був “спостерігачем” на окупованій частині Запорізької області. Наглядова рада підприємства заявила, що поведінка Шаллера “явно порушує світогляд, моральні цінності та філософію компанії, яка рішуче відкидає порушення міжнародного права та будь-які форми насильства”.
Про покарання псевдоспостерігачів заговорили і у Литві – країні, що вважається одним з найбільших “адвокатів” України в Європейському Союзі. Серед учасників фейкових “референдумів” були представники проросійської литовської організації “Міжнародний форум добросусідства” Еріка Швенчьонєнє та Едікас Яґелавічюс. Організація була заснована литовським політиком Альґірдасом Паляцкісом, що в липні минулого року був засуджений в Литві до шести років позбавлення волі за шпигунство на користь РФ. Раніше Паляцкіс був головою проросійського “Соціалістичного народного фронту”.
Генеральна прокуратура Литви ще у серпні цього року звернулась до окружного суду Вільнюса з клопотанням про ліквідацію “Міжнародного форуму добросусідства”. Представники цієї організації виступають з прямо проросійською риторикою. Так, 3 жовтня член “Міжнародного форуму” Казімерас Юрайтіс, отримавши слово на Міжнародній конференції ОБСЄ, назвав “якісними біженцями” українців, які розмовляють російською мовою. Та закликав посла України в Литві вживати російську. 7 жовтня Юрайтіс записав від імені організації привітанням з днем народження для Володимира Путіна.
Еріка Швенчьонєнє також висловлювалась на підтримку політики Путіна та білоруського диктатора Олександра Лукашенка. 17 вересня, долучившись онлайн до конференції у Москві з нагоди 78-ї річниці радянської окупації Східної Європи, Швенчьонєнє подякувала російській армії за вбивство українців: “Сьогодні треба згадати нових героїв. Це загублена юність. Ми дякуємо Росії за те, що вона ціною своїх молодих воїнів бореться зі світовим злом. Боротьба з фашизмом, як з’ясувалося, не завершилась”.
Після участі соратників Паляцкіса у російських псевдореферендумах віце-міністр закордонних справ Литви Йонас Сурвіла заявив, що таким діям “дадуть об’єктивну оцінку” правоохоронні органи. Водночас представник литовського МЗС зазначив: “Участь такої публіки у незаконній і розпачливій російській виставі в ролі клоунів-невдах і корисних ідіотів лише показує, в якій міжнародній ізоляції та глибокій кризі жанру опинився кремлівський режим”.
У випадку притягнення Швенчьонєнє та Яґелавічюса до відповідальності це може стати прецедентом для інших європейських країн щодо боротьби з проросійськими пропагандистами.
“Посміхався в кадр, а відводячи камеру, погрожував”: альтернативна реальність Ґрема Філліпса
Можливо, найбільш одіозний іноземець, що взяв участь у російських псевдореферендумах – це британець Ґрем Філліпс. Так званий “журналіст” здобув популярність у 2014 році, коли, будучи працівником російського телеканалу RT, Філліпс зняв низку репортажів про анексію Криму та війну на Донбасі – у форматі відеоблогу. У своїх відео британець не приховував проросійську позицію, називаючи українську сторону “фашистами” та “хунтою”. Співпрацював з російськими бойовиками на Донбасі, зокрема, беручи участь у допитах українських військовополонених.
У подальшому, після закінчення активної фази боїв на Донбасі, Філліпс неодноразово здійснював різноманітні провокації, нападаючи то на учасників ходи пам’ять латвійських легіонерів у Ризі, то на грузинських дипломатів у Лондоні, то намагаючись спровокувати українських футбольних уболівальників, то влаштовуючи глумління над могилою лідера українських націоналістів Степана Бандери.
З початком повномасштабної російської агресії проти України Ґрем Філліпс очікувано знову опинився на боці російських військ. У березні так званий “журналіст” побував у прикордонному селі Гірськ у Чернігівській області, що було окуповане армією РФ. Разом з російськими військовослужбовцями Філліпс роздавав місцевим жителям гуманітарну допомогу, про що зняв репортаж. Поки російські пропагандисти, зокрема, Ґрем Філліпс, показували телевізійну картинку про “добрих” росіян, які “визволяють” українців, у Бучі та інших окупованих українських населених пунктах тривали масові вбивства. Зокрема, і у селі Ягідному на Чернігівщині, де окупанти насильно утримували місцевих жителів у підвалі без їжі та води, вбивши загалом 27 людей.
“Перші дні були просто жахом, місцеві боялися вийти на вулицю, оскільки всюди ходили солдати РФ, часто вони були під впливом алкоголю, з зарядженою зброєю, якою розмахували в усі сторони. Всі місцеві виживали тільки за рахунок мізерних запасів їжі, які не забрали військові агресора. Через кілька тижнів окупації росіяни самі ж створивши штучну гуманітарну кризу в селі, почали за кошти пропонувати нам продати наші ж речі, їжу та медикаменти”. Це вже розповідь місцевого жителя села Гірська, де знімав пропагандистський репортаж Ґрем Філліпс.
“Ввечері військові РФ ходили по домівках місцевих жителів та наказували їм прибути на 11-ту годину в центр села, погрожуючи їм та членам їх сімей розправою, якщо ті раптом відмовляться. Наступного дня, боячись за своє життя, я прибув до центру села, де вже проводилася відеозйомка цим самим іноземним журналістом, який посміхався в кадр, а потім, відводячи камеру, погрожував місцевим, щоб ті більше посміхалися та активніше брали пакети з їжею та медикаментами… Випадково, почувши розмову військових РФ, мені стало відомо про те, що більша частина “гуманітарної допомоги”, яку вони примушували брати місцевих жителів, була з магазинів сусідніх сіл, які вони пограбували, тому що всі продукти харчування були від українського виробника”, – розповідає житель села про те, як знімався сюжет Філліпса.
26 липня Велика Британія запровадила санкції проти псевдожурналіста, заарештувавши його банківські рахунки. А наприкінці вересня стало відомо, що на батьківщині проти Філліпса розпочали кримінальну справу. Свідчення дав звільнений британець Ейден Еслін, що воював у лавах Збройних сил України, потрапив у полон і був засуджений “судом” так званої “ДНР” до смертної кари. Під час перебування у полоні у Есліна та його товариша Шона Піннера брав “інтерв’ю” Філліпс. Вже після звільнення військовослужбовець розповів, що фактично – це були моральні тортури.
“Він говорив зі мною так, ніби моя доля була вирішена. Він ніби знав, що мене стратять. Він був співучасником моїх тортур. Він воєнний злочинець, покидьок. Я хочу, щоб його притягнули до кримінальної відповідальності”, – заявив Ейден Еслін. Військовий та його рідні висловили впевненість, що Філліпс опиниться на лаві підсудних.
Хто з європейців хоче перемоги Путіна?
Проведені Кремлем “референдуми” стали своєрідним “переписом” найбільш одіозних проросійських громадських діячів у Європі. Взявши участь у кремлівській постановці, ці люди фактично відмовили українцям у праві на існування їхньої власної держави, а також – де-факто відмовили у праві на життя. Після визволення Харківщини майже у всіх більш-менш значних населених пунктах, що перебували під окупацією, виявлені російські катівні, де катували, страчували, незаконно утримували людей, зокрема, тих, хто висловлював проукраїнські погляди. На деокупованих територіях знайдені і масові поховання цивільних людей, частина з яких була страчена. Це та реальність, яка відбувається на окупованій росіянами частині України, за тим пропагандистським фасадом, який намагається показати Росія та її посіпаки.
Люди, яких ми побачили серед так званих “спостерігачів” на псевдореферендумах, традиційно вважаються маргіналами, які не мають підтримки серед значної частини громадян своїх країн. Проте наразі важко сказати, наскільки пропутінські погляди можуть бути поширені серед громадян демократичних держав. Соціологічні дані з цього питання є, але їх недостатньо багато, що робити впевнені висновки. Наприклад, нещодавнє опитування Фонду Бертельсмана показало, що 60% жителів країн Євросоюзу підтримують постачання Україні озброєння. З одного боку, це свідчить про те, що “втоми від України”, про яку розповідає кремлівська пропаганда, немає, і попри те, що війна триває вже понад півроку, більшість громадян країн ЄС зберігають бажання допомагати Україні. З іншого боку – 40% людей, які проти чи сумніваються – це також дуже суттєва цифра. А в окремих країнах, таких як Італія, частка громадян з такими поглядами – більше 50%.
Опитування, проведене у Литві телеканалом LNK, тим часом, виявило, що 13% громадян цієї країни переконані, що війну в Україні розв’язали США, НАТО або сама Україна. При тому, що 60% литовців так чи інакше долучилися до допомоги Україні і загалом Вільнюс є однією з найбільш дружніх для Києва столиць, 13% – це також чимала частка населення, на яку можуть спиратися проросійські політичні сили.
За словами журналістки Індре Макарайтіте, російським фахівцям з пропаганди вдалося знайти наративи, які працюють на невелику частину литовського суспільства. Водночас, загалом підтримка України залишається високою.
“Коли ми робили розслідування, як працює кремлівська пропаганда в Литві через соцмережі, ми бачили, що у перші місяці (після повномасштабного російського вторгнення, – ред.) їм було важко, бо в Литві була дуже велика підтримка України, вони не могли знайти нормальний наратив, порядок денний, з якими увійти у суспільство зі своєю пропагандою. Але через кілька місяців вони знайшли шлях до сердець не дуже стійких людей. Завжди такі люди є, ми просто живемо в своїх маленьких світах і їх не бачимо”, – зазначила журналістка.
Ще один приклад – Словаччина. Це ще одна європейська країна, керівництво якої послідовно підтримує Україну в обороні своєї незалежності. Братислава передала Києву систему протиповітряної оборони С-300, самохідні гаубиці, боєприпаси, амуніції, а наразі, за даними ЗМІ, готується поставити авіацію – 11 винищувачів МіГ-29. Згідно з опитуванням аналітичного центру GLOBSEC, 47% словаків бажають Україні перемоги у війні з Росією, водночас – 19% хочуть, щоб перемогла країна-агресорка, відповідно – між Словаччиною та Росією з’явився сухопутний кордон. Найбільше перемоги РФ хочуть виборці праворадикальної партії “Республіка” (55%) та лівопопулістської SMER-SD (36%).
Меншість, яка навіть у найбільш дружніх до України державах складає понад 10% населення, може суттєво вплинути на політику своїх урядів, у тому разі, якщо діятиме активно. На це, вочевидь, і сподівається Володимир Путін під час зими, яку називають однією з найскладніших в історії для Європи.
“Найважчий період буде у лютому-березні, після тривалої та тяжкої зими. Коли був COVID, люди спочатку нормально реагували на зміни у житті, лише потім почали виходити на вулиці та протестувати. Теж не без участі організацій, які мають дуже тісні зв’язки з Кремлем. Тут буде те саме”, – прогнозує Індре Макарайтіте.
Водночас, журналістка переконана, що підтримка пропутінських акцій буде нижчою, ніж антиковідних, адже нині, зокрема, завдяки роботі ЗМІ, люди краще усвідомлюють, хто намагається спровокувати їхнє невдоволення.
Статті з циклу "Факти ЛРТ. Україна" публікуються в рамках міжнародної програми MediaFit, що фінансується Європейським Союзом, для підвищення інформаційної стійкості регіонів України. Вміст матеріалу є виключною відповідальністю ЛРТ та авторів і не обов'язково відображає думку Європейського Союзу.
Максим ОМЕЛЬЧЕНКО, Олег ГОЛОВАТЕНКО
“Факти ЛРТ. Україна”
