Одразу відзначу, що в цілому другий саміт “Кримської платформи” був успішним — на нові континенти поширилася його географія, підвищився рівень представництва, а кількість держав та міжнародних організацій-учасників заходу зросла з 47 до 60. Виступили 16 президентів, 20 прем'єр-міністрів, майже два десятки міністрів закордонних справ, генеральний секретар НАТО, очільники інших міжнародних структур. Задекларована ними позиція посилює зусилля України з відновлення територіїльної цілісності та дії міжнародного права, сприяє об'єднанню цивілізованого світу на ґрунті протидії агресії Росії, що наближає момент звільнення Криму. В цьому сенсі зусилля організаторів заходу заслуговують на подяку.
Проте є аспект діяльності цього важливого міжнародного майданчика, що викликає занепокоєння. Громада етнічних українців Криму, яка є другою за чисельністю в регіоні (після етнічних росіян), зазнає системних утисків і переслідувань з боку російських окупантів. Їхньою метою є поступова асиміляція етнічних українців на території АР Крим та м. Севастополі. З 2014 року спільнота кримських українців зазнала величезних втрат — окупаційна влада знищила українські політичні та громадські об'єднная, україномновну систему освіти, низку українських культурних закладів та пам'ятників, де-факто вивела українську мову з офіційного користування, відрізала кримчан від українських освітнього та культурнорго просторів, піддає утискам конфесії, більшість вірних яких складають українці, переслідує лідерів та активістів української громади, значну частину з них витиснула на материк або позбавила їх свободи, деякі з них були вбиті. До того ж, держава-окупант активно колонізує тимчасово окупований Крим шляхом переселення сотень тисяч колоністів-громадян РФ, що негативно впливає на ситуацію на тимчасово окупованих територіях. Росія здійснює масштабний і систематичний інформаційно-психологічний тиск на українську громаду Криму, насамперед, через демонізацію українців, зокрема через штучну прив'язку до них означень “нацисти”/”фашисти”, та нав'язування концепцій “русского міра” і “триєдиного русского народа”, які заперечують суверенітет українців, їх право на власну державу, мову та культуру — такі дії утворюють підґрунтя не лише для асиміляції, а й для геноциду. Все це в умовах загального знищення окупантами політичних і громадянських свобод створило реальну загрозу існуванню громади. Українці Криму разом з корінним кримськотатарським народом перетворені окупантами на тимчасово окупованій території Кримського півострова на найбільш дискриміновані етнічні спільноти.
У день проведення саміту, 23 серпня, у нелегітимному окупаційному суді Феодосії розпочався черговий процес над представницею української громади — громадянською журналісткою Іриною Данилович за сфабрикованою справою. За багаторазово використаним сценарієм репресій проти українських громадян в Криму окупанти звинуватили активістку у незаконному зберіганні зброї. Так вже було з фермером Володомиром Балухом, журналістом Владиславом Єсипенком та багатьма іншими. На закритому засіданні “суд” вирішив утримуваати І. Данилович під вартою до 2 лютого 2023 р.
На жаль, на цьогорічному саміті Кримської платформи не було згадано не лише про долю цієї українки, а й практично не йшлося про загрозу асиміляції громади кримських українців загалом. Про цю проблему згадав лише один високопосадовець — не України, а Румунії! Очільник румунського уряду Ніколає Іонел Чуке відзначив, що зросла кількість порушень прав людини, що проявляється в утисках окупаційною владою українців і кримських татар і запровадження російської як єдиної мови спілкування на півострові. В плані підтримки дискримінованої громади кримських українців на цьогорічному заході навіть зроблено крок назад у порівнянні з установчим самітом платформи.
Минулого року МЗС України не погодилося надати слово доповідачу, якого запропонували представники Крайової Ради Українців Криму (далі — КРУК) — інституту самоорганізації кримських українців, заснованого у 1918 р. і відновленого у 2020 р. Звонішньополітичне відомство запропонувало виступити іншому члену КРУК, який не міг цього зробити з безпекових причин. Тоді в результаті переговорів між представниками КРУКу та Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України було досягнуто домовленості про взаємодію і тодішній віце-прем'єр-міністр-міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков озвучив на саміті проблему загрози громади українців Криму, використовуючі аналітику КРУК. Проте невдовзі після саміту він став міністром оборони, а новому керівництву Мінреінтеграції проблеми українців Криму, схоже, вже так не печуть.
Ситуацію могли б виправити деякі інші профільні державні структури. Насамперед Представництво Президента України в АР Крим чи Уповноважений парламенту з прав людини, втім, на жаль, цього не сталося. На другому саміті Кримської платформи проблема захисту прав та інтересів української громади не була відображена не лище змістовно, а й хоча б символічно. Якщо минулого року кілька її представників було запрошено до участі, то цьогоріч у залі з кримчан були присутніми лише представники кримськотатарського народу.
Їхня присутність - позитивний момент, адже Україна має захищати права корінного народу, який пережив геноцид і сьогодні дискримінується окупантами. Присутність в залі проведення саміту “людини-легенди” - лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва та демократично обраного голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова дали сигнал кримським татарам, які перебувають в окупації, що їхні проблеми є на порядку денному Української держави. Цей сигнал посилювався ухваленням минулого року закону про корінні народи, Стратегії розвитку кримськотатарської мови на 2022-2032 роки та присутністю на саміті високопосадовців України, значною мірою відповідальних за формування політики деокупації АР Крим і Сімферополя, які є представницями корінного народу — першої заступниці міністра закордонних справ Еміне Джепарової та постійної представниці Президента України в АР Крим Таміли Ташевої.
На жаль, українська громада Криму подібних сигналів не отримала, хоча для цього потрібні були лише розуміння важливості цього і мінімальні зусилля (хоча б, запросити представників громади для участі, згадати у виступах представників України про її стан та у підсумковому документі саміту). Підтвердилося занепокоєння, яке висловлювали представники КРУК, коли ознайомилися із ухваленою минулого року Стратегією деокупації та реінтеграції АР Крим і м. Севастополя. При тому, що в цілому представниками українців Криму цей документ було оцінено позитивно, викликала обурення лише одна згадка про їхні проблеми і повна відсутність завдань державним структурам щодо захисту та відновлення прав та свобод кримських українців. Очевидно, що сильно постраждала від дискримінації окупантів громада кримських українців потребує цілеспрямованих підтримчих дій держави. Це юридичний і моральний обов'язок держави, адже ст. 11 Конституція України ставить задачу сприяти консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури на всій території країни. Окупанти проводять політику системної деформації й поступового знищення ідентичності кримських українці. До того ж їхня консолідація є одним із необхідних елементів етнополітики України у поліетнічному Криму, оскільки ця громада має стати природною опорою для відновлення та захисту територіальної цілісності України на півдні.
На жаль, з 1991 р. жодна влада в Києві не ставила собі за мету активно сприятия консолідації етнічних українців південного півострова, становленню їхньої громади. А між тим в АР Крим та м. Севастополі, за даними Всеукраїнського перепису, їх нараховувалося майже 600 тис. осіб. У 2014 р. процес окупації Криму міг би й не відбутися, якщо б офіційний Київ системніше працював, зокрема, й над проблемами кримських українців. Схоже, нова влада робить ту саму помилку. У створеній вже цього року Консультативній раді при Президентові України з питань деокупації та реінтеграції Криму також не знайшлося місця для представників української громади Криму. Так, задача консолідації кримських українців складна, потребує зусиль і ресурсів, стратегічного мислення, бо не дасть миттєвого результату. Втім у середньо- та довготерміновій перспективі важко переоцінити її значення.
