16 листопада 2015 року за результатами виборів міського голови міста Миколаєва перемогу отримав Олександр Сенкевич.
5 жовтня 2017 року. 42 «ЗА» — депутати міськради від «Опозиційного блоку», БПП і «Нашого краю», за ініціативи депутата від «Самопомочі», відправили міського голову Миколаєва Олександра Сенкевича у відставку. За збігом обставин «фатальна» сесія відбулася у день народження багаторічного мера Миколаєва Володимира Чайки.
Результати сесії Миколаївської міської ради 5 жовтня можуть стати хорошим кейсом для усіх, хто в майбутньому (в осяжному або в далекому) буде балотуватися на посаду міського голови Миколаєва (хоча, такий кейс може бути корисний для усіх, хто захоче зайняти крісло «першого» в будь-якому населеному пункті України). І ось чому.
ТРОХИ ІСТОРІЇ
16 листопада 2015 року 80 636 жителів міста Миколаєва раділи й святкували перемогу свого обранця — нового міського голови Миколаєва, кандидата від «Самопомочі» Олександра Сенкевича. Його перемога над кандидатом від «Опозиційного блоку» Ігоря Дятлова, за якого віддали голос 63 567 виборців, стала подією мало не для усієї України. Місто, яке традиційного голосувало за Партію регіонів, обрало молодого айтішника, який не мав «шлейфу» й жодного дня не працював в органах місцевого самоврядування та органах влади.
Водночас більшість крісел у міській раді зайняли депутати від «Опозиційного блоку» — 26 осіб. Партія «Об’єднання «Самопоміч» завела до міськради 10 депутатів, «Наш край» — 9, БПП — 9.
Саме у цей час багатьом, хто хоч трохи розуміється на політиці, стало зрозуміло, що міський голова буде «на гачку» «Оппоблоку», який своїм голосуванням, та й при депутатських прогулах, зможе блокувати будь-яке рішення мера.
Про те, як легко можуть злитися у своїй одностайності «Оппоблок» і «Наш край» щодо долі молодого й недосвідченого міського голови, не говорили тільки ледачі журналісти та експерти. Навіть мудрому й досвідченому Володимиру Чайці (міський голова Миколаєва з 2000 до 2013 року, чотири рази обирався на посаду міського голови) завжди доводилося лавірувати між інтересами фракцій, щоб утриматися у кріслі мера й не прийти до такого фіналу, як сталося 5 жовтня 2017 року.
КОЛИ ЩОСЬ ПІШЛО НЕ ТАК, АБО ПЕРШІ ДЗВІНОЧКИ «ФАТАЛЬНОЇ СЕСІЇ»
Перший серйозний дзвіночок про те, що щось може піти не так, пролунав, коли стало зрозуміло, що готової команди Олександр Сенкевич не має і на її збори потрібен час. При цьому нову команду мають ще «схвалити» й депутати міськради, а це завдання непросте, особливо якщо у тебе в цій раді всього лише 10 потенційних «багнетів», а з рештою потрібно домовлятися.
Другим дзвіночком став тихий саботаж роботи мера частиною чиновників міськвиконкому. І дуже явно це проявилося у дні снігопаду наприкінці грудня. Перші серйозні замети снігу меру допомагали «розгрібати» всі, хто його підтримував на виборах або хто просто втомився від байдикування чиновників.
Третій «дзвіночок» пролунав, коли міського голову відверто «розвели» на запуску тепла. Так вже заведено в нашому суспільстві, що за все у місті відповідає мер, а за все у країні — Президент. І не важливо, що є чиновники, у компетенції яких перебуває виконання того чи іншого завдання. Крайній завжди залишається один. Так і в цьому випадку. Чиновницький апарат «забув» розповісти молодому мерові, як запускається тепло, як позначаються ліміти, як проходять документи й просто дочекався тієї миті, коли містяни через холод мало не почали виходити з мітингами під мерію, бо у відсутності тепла, даху, що протікає, і навіть у відсутності лампочки в під’їзді винен завжди мер.
Висновок 1: За перший рік роботи міського голови стало зрозуміло, що один може в полі й воїн, але вже точно не в полі політичному, де крім відбиття атак явних ворогів доводиться ще й прикривати спину від «союзників». Без надійної та професійної команди шанси ефективної роботи виконують стрімке піке в безодню.
САМ СОБІ ПІАРНИК
У розвинених країнах фахівці з комунікацій — це не примха, а гостра необхідність. Саме до їхньої компетенції входить виведення на перший план усіх досягнень шефа, зведення нанівець усіх його прорахунків, налагодження взаємини з медійним середовищем і, якщо треба, змусити шефа спілкуватися з журналістами навіть проти його волі. Газета має певну кількість шпальт, телебачення і радіо — кількість годин ефіру, інтернет-видання — кількість публікацій, і вся ця медійна махина має щодня, щогодини, щохвилини й щомиті продукувати інформаційний контент. Якщо тебе немає в медійному просторі — тебе немає взагалі. Але оскільки журналісти не можуть дозволити собі такої розкоші й зробити вигляд, що «першого» немає, вони все одно щось напишуть. Добре чи погано — залежить від того, які взаємини побудовані або не побудовані з журналістами. І будь готовий до того, що якщо ти ігноруєш журналістів, ставишся до них, як до набридливих жучків, писак або навпаки, підлещуєшся до них, або ще гірше, «вчиш» їх як і що треба писати — вони з легкістю перетворять твоє життя на пекло. Особливо, якщо деяким людям, схожим на журналістів, за це ще й доплатять твої конкуренти. У конкретно взятому Миколаєві за 13 років керівництва містом міським головою Володимиром Чайкою настільки усталилася традиція відкритості міського голови, що кожен наступний мер ніколи не повинен про це забувати. Незважаючи на те, що багато журналістів виросли (в прямому сенсі) на очах Володимира Дмитровича, не завжди позитивно писали про його роботу, його рішення, він ніколи не дозволяв відмахуватися від них, завжди знаходив час для проведення прес-конференції і відповідей на питання, що цікавлять журналістів, хоч на сесії, хоч у коридорі мерії, хоч на вулиці, хоч пізно ввечері за телефоном. З особистого досвіду — ми навіть виводили його у прямий ефір на шляху з відрядження. Не кожному дано бути таким, як Чайка, для цього й існують фахівці, професіонали у своїй галузі. Однак для цього слід визнати, що ти не «сам собі піарник».
Висновок 2: Відсутність комунікації із журналістами, любиш ти їх чи ні, додає швидкості у піке (особливо коли конкуренти завжди готові оплатити деяким особам за те, що твій найдрібніший промах вони роздмухають до проблеми вселенського масштабу на теренах інформаційного поля регіонального й національного рівня). Тому з журналістами потрібно спілкуватися не лише коли хочеться тобі, а й, найчастіше, коли тобі дуже не хочеться, а їм кортить.
ТАК БАГАТО ЗРОБЛЕНО, АЛЕ НІХТО ПРО ЦЕ НЕ ЗНАЄ
Є гарне прислів’я: «Вміли готувати та не вміли подавати». Так ось у роботі кожного держслужбовця, кожного чиновника, депутата, мера тощо важливим є не лише щось зробити, але й розповісти про це. Не треба прикрашати, але не треба применшувати зроблене. Ти можеш гарувати з ранку до вечора, але якщо ти про це не зміг розповісти, то подвиг твій невідомий — це в кращому випадку, а в гіршому — лаври від твоїх досягнень припише собі твій опонент.
Висновок 3 (продовження висновку 2): Від дверей до дверей ходити довго, збори в районах показали, що приходить на них у кращому разі сотня-дві містян, не всі виборці читають інтернет і вже тим паче не всі вони сидять у Facebook. Людство вигадало засоби масової комунікації і, незважаючи на розвиток соціальних мереж, у розвинених країнах від традиційних медіа ніхто не відмовився і відмовлятися не збирається. Не треба вигадувати велосипед, треба використовувати всі можливі інструменти. Але для цього слід визнати, що це окремий пласт роботи, яким мають займатися профессіонали.
КОМПРОМІССИ Й КРЕАТИВНІ ДІЇ
Напевне одним із найбільших розчарувань багатьох, хто голосував за мера Миколаєва Олександра Сенкевича, стали його домовленості з головним опонентом на виборах Ігорем Дятловим та його партією. Нікому нецікаво вивчати хитросплетіння політики та механізмів ухвалення рішень. Люди хочуть знати відповіді на питання «Чому?» і «Навіщо?».
Простим містянам нецікаво вивчати глибинні питання бюджету, вони хочуть знати, чому певну суму виділено на цей проект і чому ці люди його реалізовують. І тут від кожного, хто ухвалює рішення, залежить те, як буде будь-яку інформацію подано виборцям. Або ти першим розкажеш її виборцям і все поясниш, або будеш змушений виправдовуватися. Тому що конкуренти чатують.
Висновок 4: Якщо ти не поясниш людям, що ти робиш, як і для чого, конкуренти намагатимуться подати все так, як вигідно їм, і не завжди це буде правдиве подання інформації.
БИЧ МИКОЛАЄВА
«Миколаїв — місто корабелів» , «Миколаїв — місто наркоманів», «Миколаїв — місто Оксани Макар», — це лише найменше, що можна прочитати в інтернеті про Миколаїв. Вбивства, корупція, політичні скандали, відсутність прогресу, деградація — саме із цим асоціюють Миколаїв не лише в зовнішньому середовищі, але навіть самі мешканці. А все тому, що за 26 років незалежності, за десятки років відсутності суднобудування ніхто так і не взяв на себе тяжкий тягар розробки інформаційної політики міста. Мер успішного прогресивного міста або мер міста, яке летить у безодню? Хто, як не молодий мер має бути зацікавлений у чіткій інформаційній політиці? Адже те, з яким містом будуть асоціювати його, з таким іміджем він і продовжить свою політичну кар’єру. Взяти хоча б приклад Гройсмана.
Висновок 5: Відсутність чіткої інформаційної політики та роботи із засобами масової комунікації зводить нанівець все зроблене.
ПИРОГИ ПЕЧЕ ПИРІЖНИК
«Біда у країні, коли пироги пече швець, а чоботи шиє пиріжник, І щастя багато хто знаходить лише завдяки тому, що добре на задніх лапах ходить».
Мерами не народжуються, мерами стають. І об’єктивно, що мер, навіть найталановитіший, не може бути фахівцем у всіх сферах — від економіки до ЖКГ, від харчування дітей у школах до залучення інвестицій. Саме тому таким важливим є залучення професіоналів до своєї команди й розуміння того, що, як і з ким ти будеш робити. І нехай говорять, що коней на переправі не міняють, але якщо кінь практично здох — то час його замінити, інакше не доїдеш до кінцевої точки.
Якщо люди в команді, які відповідають за конкретні напрямки, не можуть впоратися зі своїми обов’язками, не показують результат, — не треба тягнути кота за хвіст, потрібно просто підібрати інших членів команди. Людей, які показували реальний результат у виконанні схожих завдань, професіоналів у своїй галузі. Ідеально, коли ти йдеш на вибори або обіймаєш посаду вже з готовою командою, але якщо так не сталося — то навколо напевно є фахівці, які вміють давати результат, а не просто базікати, надувати щоки, а в годину Ч — лопатися як мильна бульбашка.
Висновок 7: Якщо немає чіткого розуміння, що, як і з ким ти будеш реалізовувати, не впевнена, що взагалі варто йти на якусь посаду або кудись балотуватися... Добрі наміри — це завжди добре, але без конкретного плану їх реалізації вони можуть зіграти злий жарт.
І ТРОХИ ПРО ПОЛІТИКУ
«Залиш надію кожен, хто сюди заходить» — це для тих, хто ніколи зсередини не стикався з політикою, держслужбою і чиновницьким апаратом у нашій країні. «Виконання обіцянок? Чесність? Порядність ? — Ні, не чули». Ці якості в українській політиці стали настільки рідкісними, що час вже занести таких політиків до Червоної книги. Сьогодні український політикум більше нагадує чарівний тераріум, потрапивши до якого навіть найпорядніші люди забувають про те, для чого вони туди йшли й починають брати участь у «дерибані», «договірняках» й набиванні кишень. «А потім — хоч потоп!».
Кадрова політика та інформаційне забезпечення роботи мера зіграли з Олександром Сенкевичем злий жарт. Подивившись на приклади політиків, які приділяють увагу саме інформаційному напрямку, можна чітко простежити, що навіть най-най-най неймовірніші прорахунки політиків їхні консультанти й служби з комунікацій хвацько вуалюють іншим інформаційним шумом.
42 депутати, яких у народі вже охрестили як «42 Іуди», напевно нажили в особі понад 80 тисяч виборців Сенкевича опонентів, зокрема й представники БПП, які проголосували за відставку мера.
* * *
Мудрі політики з кожних своїх прорахунків роблять висновки. Розумні люди зі своїх помилок теж роблять висновки. Хочеться вірити, що і міський голова Миколаєва Олександр Сенкевич, і виборці зроблять свої висновки, результати яких ми побачимо і на місцевих виборах (будуть вони черговими або позачерговими), і у розгортанні ситуації навколо відставки міського голови міста Миколаєва.
