Днями британська газета The Sun повідомила, що Росія перекинула у східну частину Лівії кілька «десятків» військовослужбовців спецназу і офіцерів Головного управління Генштабу (раніше ГРУ). Про це заявила прем'єр-міністр Великої Британії Тереза Мей із посиланням на керівників британської розвідки, які, зокрема, відзначили, що «Володимир Путін намагається перетворити понівечену війною північноафриканську країну на «свою нову Сирію».
«Якщо Москва отримає контроль над північним узбережжям країни, то зможе контролювати інтенсивність міграційних потоків з Африки в Європу», - пояснив виданню британський чиновник. «Факт полягає в тому, що ми вкрай вразливі до потоків міграції і коливань на ринку нафти, які залежать від ситуації в Лівії», - попередив він.
За даними газети, російські фахівці займаються підготовкою кадрів армії маршала Халіфи Хафтара, якому Москва також поставляє важке озброєння. The Sun стверджує, що Росія вже створила в Лівії дві військові бази на північно-східному узбережжі країни, в містах Тобрук і Бенгазі. Обидва об'єкти були розгорнуті під прикриттям приватної військової компанії (ПВК) Вагнера. Також, за даними британського ЗМІ, в Лівії містяться руйнівні протиракетні ракети «Калібр» і сучасні протиракетні системи S300.
РБК, в свою чергу, підтвердив присутність російських військових у Лівії, посилаючись на джерело, близьке до Міноборони РФ. При цьому представник посольства Росії в Лондоні заявив, що публікація газети The Sun «не має нічого спільного з реальністю».
Насправді ж перші відомості про те, що Росія підтримує Хафтара з метою дестабілізації Лівії і, як наслідок, створення чергової кризи біженців у ЄС, трапилися мені на очі ще більше півтора року тому. Так, у січні 2017 року міністр закордонних справ Мальти Джордж Велла виступив із попередженням, що Путін може почати розпалювати нову «громадянську війну» в Лівії, щоб спровокувати чергову кризу біженців у ЄС, особливо у переддень виборів у Франції та Німеччині.
За словами Велли, лівійський командир Халіф Хафтар зі своєю армією поступово рухався зі сходу на захід, щоб з'єднатися зі своїми соратниками біля Ез-Зінтана і взяти в кліщі області Бані Валід, Місураті і Тріполі.
«Це буде мати катастрофічні наслідки, оскільки це викличе громадянську війну, а значить, призведе до більшої кількості біженців, які прагнуть геть із Лівії», - заявив тоді міністр закордонних справ Мальти, попередивши, що інший польовий командир, Халіфа Гвел, намагався влаштувати переворот у Тріполі, підкреслюючи крихкість країни.
Велла також підняв тривожне питання щодо контактів Хафтара з Росією, зазначивши, що Москва, яка фінансує Хафтара, має стратегічні інтереси у створенні своєї зони впливу в центральній частині Середземномор'я.
Ще раніше, в 2014 році, українські джерела відзначали зв'язок Халіфа Хафтара з російською агентурою, яка потім взяла активну участь в операціях з окупації Криму і Донбасу. Йдеться про Станіслава Селіванова, що називає себе громадянином України, але має при цьому і російський паспорт, якого деякі українські ЗМІ називають «агентом Москви». Зокрема, його ім'я спливло в операції зі звільнення 23 українських цивільних фахівців, захоплених силами Перехідної національної ради (ПНР) Лівії в кінці серпня 2011 року в Тріполі і засуджених до десяти років лівійської в'язниці. Селіванов брав участь у переговорах про звільнення заручників і в підсумку уклав угоду про звільнення полонених, підписану заступником міністра Національної армії Лівії генералом Халіфа Хафтаром.
Після цього інциденту контакти Селіванова з Лівією продовжилися, і в 2012-2013 роках він регулярно їздив до Лівії на судові засідання, в перервах між якими періодично заглядав в посольство Росії в Тріполі. Потім, в березні 2014 го Селіванов з'явився в окупованому російськими військами Криму, де він керував деякими загонами так званої «Кримської самооборони», а пізніше виявив себе на посаді «політрука» загону сепаратистів у Луганській області.
Не менш активною була діяльність у Лівії протоієрея Захарія Керстюка. Він неодноразово відвідував цю країну, брав участь у переговорах зі звільнення заручників разом із Селивановим, розхвалював Каддафі та Башара Асада і навіть організовував в Україні різні заходи на підтримку останнього.
З 2016 року контакти Хафтара і Кремля стали більш публічними. Зокрема, лівійський генерал двічі приїжджав із візитом до Москви, публічно зустрівшись із міністром оборони Сергієм Шойгу, секретарем Ради безпеки РФ Миколою Патрушевим, а також із главою МЗС РФ Сергієм Лавровим.
Потім у середині лютого поточного року влада Тунісу затримала в своєму порту Сфакс судно з військовою технікою та амуніцією. При огляді митниця виявила 24 контейнери з БМП, бульдозерами, уніформою, раціями і обладнанням супутникового зв'язку, що природним чином породило у влади підозри про причетність екіпажу до тероризму. Російська сторона стверджувала, що незадекларований на туніській митниці вантаж опинився в порту Сфакс через поломку судна Ural, яке нібито збиралося прявувати в Камерун. Однак низка експертів висунула версію, що військовий вантаж призначався для постачання однієї зі сторін громадянської війни в Лівії, зокрема, одного з лівійських польових командирів, генерала Халіфа Хафтара, який створив у порту Бенгазі структури, паралельні центральній владі в Тріполі.
Нарешті, 8 серпня представник Національної армії Лівії бригадний генерал Ахмед аль-Місмарі в інтерв'ю російському інформагентству РІА «Новости» заявив, що розв’язання заплутаної лівійської кризи неможливо без втручання з боку Москви і особисто президента Росії Володимира Путіна.
«Росія і Лівія, як відомо, мають давні військові відносини. Все озброєння нинішньої лівійської армії - російське, наша військова доктрина також має східні корені... Майже всі лівійські офіцери пройшли навчання в Росії. Укладено контракти в сфері ВТС, які ми в минулі роки спробували реанімувати, проте перед нами стоїть величезна проблема - це збройне ембарго ООН... Контакти [Халіфа Хафтара] з Росією, офіційні візити до Москви, відвідування російського авіаносця - народ у Лівії привітав ці кроки» , - зазначив генерал аль-Місмарі, додавши, що згадані контракти в галузі ВТС між Росією і Лівією були укладені ще при Муаммарі Каддафі.
Таким чином, докази контактів і підтримки генерала Халіфа Хафтара з боку Росії з'явилися ще за кілька років до публікації в газеті The Sun. Якщо ж враховувати готовність лівійця виконувати всі побажання його московських «партнерів» і тактику Путіна, спрямовану на дестабілізацію як Близького Сходу, так і вразливого перед новими потоками біженців Заходу, схоже, що висновки британської розвідки повністю відповідають істині.
