Сьогодні рівень соціальної напруженості в Україні, як не дивно, є суттєво низьким. Це зафіксувало дослідження Інституту соціальної та політичної психології НАПН України (інтегральний показник дорівнює 2,46). Мінімально низький рівень було зафіксовано у 2010 році – 1,53, а максимальний за усю історію спостережень був чотири роки тому – 3,5. Якщо у 2018 році нормальною поточну соціально-економічну та політичну ситуацію вважали лише чверть респондентів (26,7%), а поганою чи дуже поганою понад половину (53,7%), то нині до позитивних оцінок схиляється вже майже третина опитаних (32,1%), а до негативних – менше від половини (48,8%). Загалом задоволені своїм життям 41,8% українців, не задоволені – 36% (у 2018 році – 37,6% та 40,9% відповідно). Про причини зниження соціальної напруженості «День» розпитав заступницю директора Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Світлану ЧУНІХІНУ.
- Пані Світлано, яка причина зниження соціальної напруженості? Адже і ковід лишається, тарифи піднімаються, є розчарування владою, триває масова економічна міграція? І чому був найвищим за всю історію індекс соціальної напруженості чотири роки тому?
- По-перше, необхідно уточнити, що під соціальною напруженістю в даному дослідженні розуміється невдоволення людей умовами своєї життєдіяльності, коли бракує можливостей для задоволення потреб або є серйозні перешкоди для досягнення поставлених цілей, втілення в життя очікувань тощо.
Рівень соціальної напруженості обчислюється на основі розробленої Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України моделі необхідних і достатніх показників за спеціальною формулою, а її змінними є, зокрема, загальна оцінка громадянами актуальної ситуації, прогнозна оцінка майбутнього стану ситуації, вдоволеність можливостями власного впливу на ситуацію тощо. Тобто згадані вами обставини не обов’язково мають вчинити безпосередній вплив на рівень соціальної напруженості.
Якщо люди сподіваються на позитивні зміни або відчувають себе, умовно кажучи, капітанами власного життя, або мають довіру до «сильних світу цього», напруженість зростати не буде. Підвищення тарифів або інші неприємні тенденції в економіці дійсно ускладнюють життя багатьом людям, проте з’являються нові можливості адаптуватися, шукати шляхи покращення власної економічної ситуації, у тому числі працевлаштуватися за кордоном.
По-друге, розчарування владою поки не є драматичним. Володимир Зеленський залишається лідером електоральних симпатій, йому довіряє значна частина суспільства. Владно-підвладні стосунки в Україні не завжди вкладаються у лінійну причинно-наслідкову логіку, за якою, якщо політик припускається помилок, то він чи вона одразу припиняє подобатися виборцям. У нашій ситуації все дещо складніше. Поки до політика ставляться в цілому схвально, йому чи їй прощатимуть будь-які помилки. Володимиру Зеленському прощають. І пов’язують з його президентством сподівання на краще життя.
Пандемія, як не дивно, дійсно не спричинила зростання напруженості в суспільстві. Навпаки на пандемічному тлі, як ми бачимо, відбувається її зниження.
Поки не має достатніх даних, щоб твердо і однозначно говорити про причини – чому так. Ми можемо лише висувати різні гіпотези. Наприклад, можемо припустити, що для українців, як людей в цілому прихильних до сімейних цінностей, карантинні обмеження і певне згортання соціального життя виявилися приводом не напружитися, а, навпаки, розслабитися. Серйозним стресором для громадян були негативні очікування щодо роботи і доходів, проте в основному всі сподівалися, що труднощі тимчасові і короткострокові.
Щодо пікових показників соціальної напруженості у 2016-2017 роках, зафіксованих моніторингом Інституту соціальної та політичної психології, поки теж не має остаточного вичерпного пояснення. Можливо, дався взнаки накопичувальний ефект від гібридної війни та неспроможності української влади її «припинити». Ситуація почала змінюватися у міру наближення чергових президентських виборів. Також напруженість почала знижуватися внаслідок остаточного парафування Угоди про Асоціацію з ЄС та надання українцям права на безвізовий в’їзд режиму до європейських країн, що ніби засвідчило незворотність європейського вибору України.
- «Українці стали більш оптимістично бачити своє майбутнє», - ідеться у дослідженні. Дуже цікаво. На Вашу думку, яка причина і загалом про що це?
- Треба зазначити, що песимістичні очікування щодо майбутнього в українському суспільстві все ще переважають. Серед причин, які дають змогу сподіватися на певні зміни у настановленнях до майбутнього, слід було б назвати розширення інструментів громадянського впливу. До вже добре засвоєних можливостей електорального впливу – шляхом обрання політичних представників – останнім часом додаються громадянський активізм і волонтерство. Істотних змін тут можна чекати і внаслідок децентралізації, коли громади призвичаються до своїх нових ресурсів і нових перспектив.
- Збільшилася кількість тих, хто вважає, що може впливати на свій добробут, на соціально-політичну ситуацію в країні. Це ситуативний показник чи тенденція до зрілішання суспільства?
- Частково тут можуть зіграти свою роль і ситуативні ефекти. Проте в цілому все ж таки йдеться про певне дорослішання суспільства, яке проявляється у поступовій, хоч і повільній, відмові громадян від патерналістських настановлень.
- Істотно скоротилася кількість громадян, які незадоволені характером президентського впливу (з 82,3% у 2018 р. до 70,1% у 2021 р.). Тобто на загал українці задоволені роботою Зеленського?
- Скоріше характером впливу на розвиток ситуації в Україні з боку Зеленського виборці не задоволені меншою мірою, ніж з боку його попередників. Повторюся, що українці більше схиляються до скептичних оцінок та песимістичних очікувань щодо будь-якої влади. І хоча Володимиру Зеленському виданий дуже щедрий кредит суспільної довіри, базових настановлень громадян це не змінює.
- З дослідження зрозуміло, що поки не відомо, чи зниження рівня соціальної напруженості є ситуативною реакцією суспільства на прихід до влади нової політичної команди, чи це вже «низхідний тренд». Які Ваші прогнози щодо цього тренду на найближчі роки?
- Протягом 2012-2017 року рівень соціальної напруженості постійно зростав, а не коливався відповідно до тих чи інших ситуативних чинників. Принаймні щорічні заміри цих коливань не фіксували. Тому з певними обмовками можна сказати, що цей період характеризувався висхідним трендом у динаміці соціальної напруженості.
Починаючи з 2017 року, ми бачимо навпаки поступове зниження рівня соціальної напруженості рік від року. Проте чи вказує така динаміка на оформлення низхідного тренду, ще не ясно. Ситуація в Україні не є стабільною, у будь-який час може бути актуалізовано будь-яку з численних загроз, що існують у сфері національної безпеки чи економічної стабільності. Ці загрози не зникли разом із приходом нової влади. Тому прогнозувати тут щось важко.
Проте ми можемо впевнено припускати, що чим більше в Україні з’являтиметься людей, упевнених у своїй спроможності впливати на своє життя і життя своєї громади, чим більше у них буде можливостей цю впевненість реалізувати на практиці, чим більше підстав люди матимуть для оптимістичного погляду у майбутнє, якою б поганою ситуація не видавалася зараз, тим меншим буде рівень соціальної напруженості.
