Слова, винесені у підзаголовок, належать видатному німецькому державному діячеві Отто фон Бісмарку. Не можна розглядати історію Європи і світу у XIX столітті, оминаючи це ім’я. Йому завдячують німці об’єднанням Німеччини, першим рейхканцлером якої він був у 1871—1890 роках. На цьому шляху він як досвідчений дипломат глибоко занурювався у проблеми зовнішньої політики, яка, за його словами, «приховує у собі війну чи мир — і яку війну, панове!».
Досвід Бісмарка нам цікавий і сьогодні, коли світ розривають страшні протиріччя і, особливо, у світлі нинішньої агресивної зовнішньої політики Росії. Його думки щодо Росії були результатом вдумливого осмислення історії і сучасності країни, усе існування якої стало однією Великою Війною задля розширення своїх кордонів.
Багаторічні спостереження і висновки Бісмарк виклав у тритомній праці «Думки і спогади», виданій на схилі життєвого шляху. Автор вирізняє «примітивну могутність, сталість і постійність, на яких побудована сила того, що складає суть Росії на відміну од решти Європи». Ми згадали слова Бісмарка, що договори з Росією не варті того паперу, на якому вони написані, коли ця країна, грубо порушуючи усі міжнародні правила, анексувала Крим і розв’язала війну на сході України. Принагідно згадалися слова іншого європейця, а саме знаменитого французького дипломата Шарля Моріса Талейрана: «...слід боятися росіян: вони будуть прагнути завоювати світ».
Стежачи за діяльністю російського дипломата Олександра Горчакова, Бісмарк занотовує: «Уживчивість Росії з державами, які також не можуть існувати без її прихильності, має свої обмеження, особливо за такої політики, як політика князя Горчакова, що нагадує мені іноді азійські погляди».
Кредо дипломатії Бісмарка визначив так: «Найнебезпечніше для дипломата — це мати ілюзії». Він знав, що подолання внутрішніх проблем за допомогою воєн є звичним засобом Росії, і не тільки, і що деяким росіянам важко вважати друга рівноправним і поводитися з ним відповідно. Так, і щодо Росії він не мав ілюзій. Укладаючи свої політичні кросворди, плетучи інтелектуальні інтриги, Бісмарк обов’язково залучав до них Росію. При цьому він не міг ігнорувати не лише німецько-російські династичні зв’язки, але й мілітарну потугу цієї країни.
Розв’язавши війну з Туреччиною за панування на Сході, Росія відчула могутній опір з боку Англії і Франції. Зазнавши краху, поставлена на коліна в ході Кримської війни, Росія через два десятиліття почала війну-реванш на Балканах. Тоді європейські країни вирішили не втручатися, тож вона святкувала свою перемогу. У своїх спогадах Бісмарк занотував: «Успіхи російської політики, досягнуті в результаті цієї війни, достатньо значні, не остудили, на жаль, збудженість російської політики настільки, наскільки це було б бажано для миролюбної Європи. За цих умов я не можу позбутися думки, що в майбутньому і, можливо, у близькому майбутньому, світові загрожуватиме Росія, і до того лише Росія».
Осмислюючи результати російсько-турецьких воєн, які Росія трактувала як «визволення слов’ян», Бісмарк доходить висновку: «... в далекому майбутньому всі слов’янські племена й народи, які сповідують православ’я, будуть силоміць приєднані до російської системи». Хочеться вірити, що це пророцтво німецького дипломата не здійсниться. Але замислитися нащадки повинні, тож Європа й Америка не мають обмежуватися закликами агресора до миру, інакше похмурі думки Бісмарка можуть справдитися, бо, як стверджував він, «немає нічого неможливого».
Усіх країн світу стосується, у тому числі й України, й така теза Бісмарка: «Будь-яка велика державна спільність, в якій буде втрачено обережний і гальмуючий вплив заможних, хоч би якого він був походження — матеріального чи духовного, — неминуче досягне — подібно до розвитку першої французької революції, — такої швидкості, при якій державна колісниця буде зруйнована».
Нині Україна перебував у стані війни з Росією, і це для нас є надзвичайно загрозливо, адже на рахунку агресивного східного сусіда окуповані ним Південна Осетія, Абхазія, Придністров’я. Ми свідки того, як російські правителі, які упродовж кількох століть нав’язували нам думку про спорідненість і навіть «братерство», нині застосовують найпотужнішу зброю для спростування цієї тези. Ніякі міжнародні і двосторонні угоди не рятують нас, і ми маємо можливість переконатися у справедливості слів мудрого німця: «...на союз з Росією у разі потреби у ньому не завжди повною мірою варто покладатися».
