У січні в Луганську сталась велика трагедія, яка згуртувала абсолютно різних, незнайомих людей. 13 січня біля центральної ялинки міста водій в’їхав у натовп людей, здебільшого підлітків. У результаті 11 осіб потрапили до лікарні, а одна дівчина померла на місці пригоди. Відгомони цієї трагедії чутно і досі. Напевно, тому в розмовах луганчан дедалі більше стало чути слів про підтримку, допомогу та розуміння. Дивовижно, але навіть у питаннях, через які раніше розгорялись бурхливі дискусії, люди почали знаходити компроміс. Цього тижня відзначили своє свято студенти, і в Тетянин день у місті відкрили Храм Святої великомучениці Татіани. А ще в Луганську нарешті настала зима: сніжна, холодна, із завірюхами — чим не привід для радості?
Андрій САПРИКІН, студент третього курсу Луганської філії ДонНУЕТ ім. Туган-Барановського:
— Для мене нескінченно важкий тиждень розпочався ще 13 січня, коли в місті сталася страшна подія, яка запам’ятається і залишиться не лише у моїй пам’яті, але й у пам’яті всіх луганчан. Ті страшні події, які я і мої друзі бачили, не можна передати словами, а від того шоку ми досі не можемо оговтатись. Гуляючи на центральній площі міста напередодні старого Нового року, ми навіть не підозрювали, чим закінчиться цей день для нас. Повертаючись до своїх друзів, ми побачили те, що нас вжахнуло: машина на величезній швидкості врізалась у будку із солодкою ватою, біля якої стояли наші друзі. У паніці ми кинулись до них на допомогу, усе, що відбувалось, нам здавалось, ніби уві сні, практично ми не усвідомлювали, що все це реальність. Після цього щодня я дуже багато часу проводив у лікарні, ми з надією чекали позитивних результатів і як тільки могли подумки підтримували всіх постраждалих. Особливо переживали за стан тих, хто лежав у дуже тяжкому стані в реанімації, — моєї дівчини Карини і ще одного хлопця Андрія. Дуже багато днів їхній стан практично не змінювався, але ми сподівалися на краще — і це сталося. 19 січня від Карини було відключено апарат штучного дихання, і вона змогла дихати сама, а 20 січня Андрій розплющив очі, зараз їх уже перевели з реанімації до травматологічного відділення. Інші постраждалі йдуть на поправку, ми часто відвідуємо їх і зараз.
Мені здається, такі водії, які, прийнявши наркотики, сідають за кермо, з’являються від того, що в нашій державі можна все купити за гроші, адже якби покарали злочинця за його попередні порушення правил дорожнього руху, цього і не сталося б! Відчуття того, що у тебе є гроші і ти зможеш відкупитися, підштовхує водіїв на те, що можна сідати за кермо в стані алкогольного та наркотичного сп’яніння. Я впевнений, що треба посилити правила, аж до тюремного ув’язнення, якщо сів за кермо в такому стані, адже злочинець не повинен залишатись непокараним! Ми нещодавно проводили День пам’яті Свєти Зуйкової, яка загинула того вечора, а на площі досі стоїть її фотографія, і люди постійно приносять квіти. Неприємно те, що політичні партії намагаються влаштувати собі піар на цій трагедії, це по-людськи навіть негарно, не говорячи вже про те, що відчувають родичі загиблої дівчини, спостерігаючи за всім цим. Добре те, що міська влада надала матеріальну підтримку постраждалим у лікарні, забезпечила медикаментами, але для тих, у кого серйозні травми, цих грошей, на жаль, не вистачить. Радує те, що Карина опритомніла, впізнала всіх нас, її друзів, попросила не кидати її, і ми провідуємо її і сподіваємося, що все буде добре.
Олександр КЛОЧКО, провідний фахівець Луганського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді:
— Через свою професію я тісно пов’язаний із неблагополучними сім’ями — сім’ями наркоманів, алкоголіків, сім’ями, в яких є інваліди, безробітні, колишні в’язні тощо... Цього тижня я зіткнувся із сім’єю, не дай Боже кому-небудь, яка складається із цивільних чоловіка і дружини та їхньої десятимісячної доньки. Мати дитини двічі засуджена, одна із статей — торгівля людьми, батько — безробітний алкоголік, який живе за рахунок допомоги на дитину та пенсії матері своєї співмешканки. Наразі він споює свою співмешканку і скаржиться до соціальних служб, щоб вони побачили, яка у нього дружина алкоголічка і погана мати, щоб позбавити її батьківських прав. Така людина — хоч і алкоголік, але страшенно хитрий, усе робить із розрахунком: дружина — в могилу, майно — дочці, а до повноліття дитини розпоряджатиметься майном тато. Загалом серце не витримує на все це дивитися! Єдиним виходом із цієї ситуації я бачив кодування матері, але які аргументи я не наводив би, чим не лякав би її, і не лише я — міліція, лікарі, служба у справах дітей, мати продовжує пити. Я заїжджаю до них додому і постійно спостерігаю картину: мати п’яна, а чоловік, вдаючи із себе зразкового батька, з дитиною на руках. Фальшива картина, але цілодобово за ними спостерігати неможливо, а насильно я нікого вести нікуди не можу. Дитину шкода, але, сподіваюся, служби невдовзі нею займуться, а горе-батьком займуться правоохоронні органи.
Та є, звісно, й позитивне. Нещодавно звернувся до мене амністований ув’язнений, говорить: «У мене ні документів немає, ні прописки, але я не хочу до в’язниці... Тричі сидів, достатньо! Хочу офіційно працевлаштуватися, життя почати законне...». Я щодня стикаюся з різними людьми, тому одразу й не повірив. Думаю, в сумі 15 років відсидів, а тут вирішив жити за законом? Не вірю! Але ні! Цей чолов’яга, назвемо його Андрієм, детально виконував усі мої інструкції, і у нас усе вийшло. Він отримав тимчасову прописку, влаштували його на завод, ось шукаємо йому якийсь гуртожиток... І я думаю, все вийде, тому що у цієї людини є бажання змінити своє життя! Так і кожен із нас, напевно, аби здійснити задумане, повинен слід у слід іти зі своєю ідеєю. Що я хочу сказати: мрійте, розвивайтеся, займайтеся спортом і не паліть!
Олена КУЛІНІЧ, викладач Луганського національного університету ім. Т.Шевченка, доцент кафедри журналістики і видавничої справи:
— 24 січня у великій актовій залі ЛНУ імені Тараса Шевченка з успіхом пройшов концерт Валерія Унуковича. Доцент кафедри іноземних мов співав блюз та оперу, міняв капелюхи і краватки, освідчувався в коханні глядачам і раз по раз зривав оплески. Хіти радянських часів змінювались англомовною класикою, а в перервах між піснями Унукович розповідав про залаштункове життя телевізійного проекту «Х-фактор», ділився творчими планами і представляв дебютантів — студентську групу «Кориця».
Біля входу до зали на гостей чекав сюрприз напередодні Тетяниного дня — цукерки від храму святої покровительки студентів, щоправда, до кінця концерту гостинці зникли. Зима все-таки настала. Це добре чи погано? За календарем уже давно мала настати, та все ніяк, на вулиці плюси й плюси. Сніг, якщо й випадав, то ненадовго. Інтернет-простором уже поповзли чутки про те, що в Україні зиму відключили за несплату. І ось вона настала. Абсолютно раптово, швидко, нестримно, багато і холодно. Сніг випав за всі дні його очікування. І мороз раптово дійшов до позначки — 20. Тепер на вулиці красиво — дерева, клумби вкриті шаром снігу, таким рівним і красивим, що хоч на листівки фотографуй. Це добре. Та поповзли чутки про можливе закриття шкіл, скасування занять, засипання доріг, мороз до —30 градусів і завірюхи — це погано. Ось і виходить така собі зима амбівалентна.
Володимир СЕМИСТЯГА, голова Луганської організації ВУТ «Просвіта»:
— Приємно те, що в День Соборності люди виразно показали, що для них означає Акт злуки. Ми проводили фестиваль у Стаханові, і що в піснях, що в розмовах молоді відчувається розуміння того, що це — наша держава і нам її будувати. Раніше думали: відбулася держава чи не відбулася? Можу сказати, що відбулася, і молодь сміливо говорить про це. Що поганого? Погано, що всі свята об’єднуються за комуністичною традицією, начебто, на прохання трудящих, в один день. Це, по-перше, маркування, по-друге, в такий спосіб їх підлаштовують під російські свята. Зіткнулись оці дві протилежності, як плюс і мінус, а в історії так не може бути, адже в ній різні кольори. Негативним є також те, що вся Україна, в тому числі й Луганськ, — і це ніби якесь прокляття: виходять зі своїми партійними прапорами, забуваючи, що це величне свято українського народу, і треба на таке свято виходити з державними прапорами.
Також у Луганську відбувся круглий стіл з приводу Дня Соборності. Приємно те, що там виступали представники здебільшого націонал-демократичного крила: і партії, і просто організації. І вони дали відсіч тим імперським амбіціям, які були у деяких присутніх, таких як «Русский блок», «Русское движение Донбасса» тощо. Всі присутні відкрито підтримали нас або мовчки погодилися з тим, що ми казали. Навіть у промові заступника Луганського міського голови прозвучало, що й він змінюється в кращий бік, що розуміє національну ідею, розуміє, що була національна визвольна боротьба. Головне, щоб і молодь зрозуміла, що щастя іншого нема в іншій державі, «немає іншого Дніпра», що треба тут робити все, щоб бути вільними, сильними і щасливами, бо, як казав Шевченко, «в своїй хаті своя правда, і сила, і воля».
Стає трохи зрозумілою і ситуація з пам’ятником Катерині Другій, навколо якого в Луганську вже довго точаться суперечки. Проросійські сили зрозуміли, що треба будувати такий пам’ятник, який об’єднує. На нашу думку, це може бути скульптура Ангела або якийсь інший образ, сповнений добра і світла. Коли я поставив питання на засідінні міської ради: «То що, тоді треба поставити в центрі Єревана пам’ятник турецькому уряду, який влаштував геноцид вірменів?» — то відразу став бандерівцем і націоналістом. А те, ща нам пропонують будувати пам’ятник Катерині, яка гнобила українців, то це як називається? Взагалі процес обговорення скульптури ведеться досить кволо, і досі остаточно не визначено, який же пам’ятник стоятиме в луганському Сквері пам’яті.
