Події останніх місяців на фінансовому «полі битви» України без перебільшення можна назвати побиттям національної валюти — гривні. Навіть неозброєним оком неспеціаліста можна в цьому процесі побачити певну закономірність і цілеспрямованість. Сьогодні навіть досвідчені фінансові експерти не беруться передбачувати співвідношення гривня/долар хоча б на тиждень.
Сталося так, як сталося. Це був цілком передбачуваний процес, але, на жаль, не для керівників. А як усе гарно виглядало, уявлялося та передбачалося... Усім відомо, що візит екс-спікера ВР п. Яценюка в листопаді до Вашингтону допоміг (прискорив) отримання першого траншу кредитів від МВФ у сумі 4,4 млрд. доларів. Передбачалося, що ці величезні гроші через посередництво НБУ мали отримати 110 приватних банків України з тим, щоб оздоровити фінансову обстановку, рефінансувати в промисловість та аграрний сектор у вигляді кредитів під людські відсотки. На папері і в теорії це виглядало дуже привабливо... А насправді?
А насправді банки, отримавши майже дармові кредити, негайно почали оперувати ними на свій копил, забувши, для чого їх надано. Адже, приймаючи рішення щодо допомоги МВФ, ВР, на жаль (можливо — несвідомо, але я впевнений, що свідомо), не передбачила механізм розподілу коштів та хоча б примітивного контролю за процесом. Ну, як не скористатися з такої нагоди?! І скористалися, та ще й з яким успіхом!
Як на мене, за ці два місяці приватні банки учинили проти держави Україна та свого народу як мінімум три злочини. Отримані гроші банками було спрямовано на закупівлю доларів, а далі доля цих доларів склалася (вірніше, її «склали») наступним чином.
1. Левову частку доларів, отриманих на торгах, одразу ж було вивезено в офшори за кордон (там глибокий тил, надійніше та й своя сорочка...). У ЗМІ просочилися дані, що це близько 40 мільярдів.
2. Меншу частку через мережу обмінників почали реалізовувати в Україні. Звичайно ж, цих доларів було замало, тож створився ажіотажний попит і справжній валютний голод. А звідси — і ціна відповідно стрімко зросла. Почалася ланцюгова реакція — паніка.
3. Банки скористалися з цієї паніки для своєї наживи.
За середньовіччя під час захоплення різноманітними загарбниками (хрестоносцями, османами тощо) міста, на знак покарання за опір, віддавали на відкуп війську на три дні. Останні валютні події навівають певні аналогії. Тільки Україну приватним банкам віддали на одкуп не на три дні. Схема примітивно проста: якийсь високопоставлений та всевладний хтось, за сприятливих законодавчих умов, прийнятих ВР, опосередковано дає команду на початок валютної кампанії, попередивши, що її необхідно провести блискавично, довівши валютний курс до критично неможливого. Далі, коли цей курс зашкалить, а громадська думка досягне певної напруги, зберуться державні мужі й розроблять пакет показово-покаральних заходів — відбирання ліцензій у банків, які «зарвалися», а насправді — викинути з сонму священних тих, які заважають певним банкам.
П’ятсот відсотків рації має мій земляк із Запоріжжя п. Глущенко в своїх «Смислах»: «Як можна врегулювати становище на нашому валютному ринку? А немає іншого способу, ніж віддати людям все те, що в них колись взяли і не віддають (заморожують) вже не один день...» («День №232 від 19 грудня 2008 р.).
Тисячу відсотків має рації п. прем’єр, коли звертається до олігархів із закликом вивезти з офшорів украдені капітали і допомогти народу в скрутний час, а надалі заробляти разом...
У мене, на жаль, ці благородно-ідеалістичні заклики, крім саркастичної посмішки, не викликають нічого.
Упевнений, доти доки не буде жорсткого законодавчого механізму повернення вкраденого у народу, Україну будуть лихоманити різноманітні «Еліта-центри», «Кінгс-кепітали», Ліон-банки тощо, а народ приречено чекатиме законності та благородства від прогнилої корупційної системи.
Подібні заклики мені нагадують пошуки в хворому тілі здорового духу.
А що народ? Взагалі-то починає хвилюватися: наразі вже у декількох обласних центрах (Донецьк, Дніпропетровськ, Сімферополь, Львів) пройшли досить масові попереджувальні акції протесту проти безробіття, звільнень, зниження зарплати та життєвого рівня. Оракул — Партія регіонів — виділила уряду наполеонівські 100 днів для виправлення ситуації, а ні — то виведуть навесні на майдани мільйони. Впевнений, за таких дій влади допомога ПР може й не знадобитися — народ сам знайде шлях туди...
Окрім цього спостерігається цілком передбачуваний процес з валютою, яка утримується населенням в банках, але не тих нахабно-злочинних, які тільки й думають про своє збагачення, а скляних... Що ж, як йдеться у російській примовці, «как аукнется, так и откликнется». Тобто наразі банки хоч і отримали тимчасову перемогу — прибуток, але це, на мою думку, Піррова перемога. Бо набагато дорожче коштує довіра народу. Наразі, за свідченням спеціалістів, на руках у громадян понад 10 мільярдів доларів, які за такого рівня довіри (точніше зневіри) не скоро понесуть до банків. Он які шалені зараз відсотки по депозитах пропонують — та щось не дуже поспішає клієнт. На цьому тлі цікавим є відповідь голови НБУ п. Стельмаха на запитання: «Чи може гривня повернутися до старого курсу 6 грн. за один долар?». Він відповів: «Може, за умови, що народ не панікуватиме і поверне свої вклади — 10 мільярдів доларів у банки». Цинізм вищого гатунку — ошукали, набрехали, кинули, ще й звинувачують народ у тому, що він встиг забрати свої кревні. Впевнений, після подібних «танців» банкірів на спинах українців досить велика кількість банківських філій вимушено закриється.
Звичайно, така тиха війна безкінечно тривати не може. Пройде певний час, і, можливо, довіру буде відновлено. А поки що зневірена Україна зневажливо дивиться на своїх горе-політиків, яким до всього є діло, крім долі власного народу.
