«Кожен українець повинен хоча б раз побувати в Чигирині...» Ці слова із книжки «Дня» «Україна Incognita» можна продовжити переліком багатьох назв, святих для українського серця. Це Батурин та Львів, Галич і Канів, Запоріжжя, хутір «Надія», Острог, Крути, Верхівня... Це не просто точки на карті — це джерела українського духу. Одне з цих джерел — маленьке волинське село Пляшева під Берестечком, де розташований національний пантеон «Козацькі могили». Днями там відбулося щорічне вшанування пам'яті козаків, які загинули в Берестецькій битві 1651 року.
Уже на під'їзді до цих місць серце огортає якийсь особливий щем. Можливо, виною тому — фантастичні у своїй красі українські краєвиди: маленькі річечки, безкраї поля, де-не-де помережані лісочками... А може, це в душі просинається забутий та майже знищений козацький дух? Адже саме Берестечко вже понад три століття є символом нескореності цього духу.
...Тоді, на початку літа 1651 року, розпочався новий етап українсько-польської війни. Позаду вже були тріумфальні перемоги Хмельницького під Жовтими Водами, Корсунем та Пилявцями, вигідний Зборівський мир. Уже фактично існувала Козацька Республіка, яку необхідно було боронити. Поблизу Берестечка 50-тисячне козацьке військо (разом із двадцятьма п'ятьма тисячами союзників — кримськими татарами) зустрілося iз 150-тисячною польською армію короля Яна Казимира. Двотижневі перманентні бої, зрада кримського хана (який відступив, узявши в полон Хмельницького), облога поляками козацького табору, вихід із оточення — ось основні моменти Берестецької битви, відомі нам іще з уроків історії у школі. Проте військова поразка (в тій страшній битві загинуло 30 тисяч козаків) обернулася величезною перемогою духу. Найяскравіший приклад — подвиг трьохсот козаків, які, залишившись наодинці з величезною армією ворогів на маленькому острівці, загинули в бою, але не склали зброї. Пам'ятаєте шевченкове — «Нас тут триста, як скло, товариства лягло...» В історії залишився й героїчний вчинок останнього захисника козацького табору, котрий кілька годин боронився з косою в руках, аж поки його не застрелили поляки. Чи багато ми знайдемо подібної величі прикладів в історії? Тож можна зрозуміти почуття тисяч людей, котрі щороку в річницю Берестецької битви з'їжджаються сюди, аби згадати — «ще як були ми козаками...»
Неподалік меморіалу, на березі річки Пляшівка — справжній козацький табір, обнесений дерев'яним частоколом. У таборі людно — десятки наметів, де зупинилися на ночівлю сучасні козаки з різних міст України. Хтось приїздить сюди на день-два, а дехто живе тут декілька тижнів, суворо дотримуючись усіх козацьких ритуалів.
Уранці табір здригається від холостих гарматних пострілів — це команда «Підйом!». Після обов'язкової молитви — приготування традиційного кулішу на вогнищі. Потім — відвідування пам'ятних місць, це, власне, і є основною метою «берестецького паломництва».
На невеличкому пагорбі в оточені дерев — старовинна козацька могила: два кам'янi хрести з напівстертими літерами. Попри непоказний та скромний вигляд, це місце за силою духовного впливу нічим не поступається (а може, й перевищує) меморіал невідомому солдату в Києві. Адже ті невідомі козаки, які лежать тут, понад три століття тому довели, що вираз «захисники Вітчизни» є не пустим звуком. Довели життям і смертю.
Серце паломництва — меморіальний комплекс «Поле Берестецької битви». Цього року на пам'ятні урочистості сюди з'їхалися понад п'ять тисяч чоловік із усієї України. Люди різного віку та соціального статусу, їх об'єднує лише одне — любов до України. Найпомітніші гості свята — козаки, нащадки героїв Берестечка. «Вважаю, що кожен українець хоча б раз у житті зобов'язаний побувати тут, адже Берестечко є символом нескореності, сили та честі українства», — переконаний один із сучасних козаків, обозний «Поліської Січі», житомирянин Віктор Крижанівський.
Поєднання героїзму й трагізму — це, мабуть, найемоційніша особливість музейного комплексу. Ось дерев'яна Михайлівська церква, в якій перед битвою молився Богдан Хмельницький. Поруч — Георгіївський храм, у крипті якого влаштовано козацький некрополь — скляний саркофаг із людськими кістками. Це ті самі триста відчайдухів, які захищалися до останнього...
Урочисту поминальну службу на подвір'ї перед Свято-Георгіївським храмом відслужив Патріарх УПЦ КП Філарет. Люди чекали на приїзд Президента Ющенка (в минулі роки він часто бував тут), натомість прибув міністр внутрішніх справ Юрій Луценко та губернатор Рівненщини Василь Червоній.
...Біля пам'ятника героям Берестечка — тисячі людей. Буяють прапори — синьо- жовті й помаранчеві. Навколо чути гарну українську мову. Біля кургану зажурливу пісню співає старий кобзар. Поруч розкинулося величезне поле Берестецької битви, колись давно — криваве й страшне, а нині — тихе й спокійне. Душа радісно всотує ці щасливі миті, серце наповнюється гордістю. Берестечко дійсно варте того, щоб відвідати це святе місце. Хоча б раз у житті. Адже саме в таких місцях дуже гостро усвідомлюєш — «ще не вмерла України ні слава, ні воля...»
