20 січня ц.р., у той самий день, коли Верховний Суд України не задовольнив скаргу Віктора Януковича щодо результатів переголосування другого туру виборів президента України, сам колишній прем’єр-міністр (і на той час — вже колишній кандидат на пост глави держави), відповідаючи у студії ТРК «Україна» на запитання телеглядачів та громадян, що зібрались на центральних майданах Донецька, Харкова та Луганська, висловив декілька заслуговуючих на увагу думок.
Перша: «Хоча ми й будемо звертатися до міжнародних інстанцій, усім повинно бути зрозуміло, що ніяка Європа нам не допоможе». Це означає: хоча команда В. Януковича оскаржуватиме ухвалу Верховного Суду України в Європейському суді з прав людини, сподіватися на позитивне для скаржника рішення й у цьому суді не випадає. Тож виникає підозра: чи й справді В. Янукович звертатиметься до Європейського суду, чи ще під час розгляду його скарги у Верховному Суді України ця погроза лунала з метою бодай якоюсь мірою вплинути на наших суддів?
Цікаво, що Віктор Федорович дипломатично уникнув відповіді на запитання: «Чи збираєтеся ви й у подальшому тісно співробітничати з лідером ПСПУ Наталею Вітренко?», і до того ж попросив своїх прихильників згорнути намети, які були встановлені з ініціативи... Наталії Михайлівни. Це інтригує і дає підстави зробити висновок: мабуть, В. Янукович дійшов висновку, що подальша співпраця з такою особистістю, як Наталя Вітренко, завдасть більше шкоди його політичній діяльності, аніж принесе користі. Що ж, поживемо — побачимо...
Проте одне не викликає будь-яких сумнівів: боротьби за владний «олімп» В. Янукович не полишає. Про що свідчать наступні обставини. Віктор Федорович закликав своїх прибічників піти з наметів, але вдатися до інших методів політичної боротьби. Боротьби за що? За дві речі. По-перше, за те, щоб зміни до Конституції, у відповідності до яких уряд формуватиметься не президентом, а Верховною Радою, й прем’єр-міністр отримає незрівнянно більше повноважень, ніж всенародно обраний Президент, почали, у повній відповідності до рішення Верховної Ради, діяти з 1-го вересня цього року.
Продовжуючи попередню думку, колишній прем’єр звернувся до своїх прихильників із закликом згуртуватися і обов’язково перемогти на парламентських виборах у березні 2006 року. Перемогти — це отримати більшість мандатів у Верховній Раді. Якщо це вдасться, то, за задумом В. Януковича, новий склад Верховної Ради зробить усе можливе, аби саме лідер нової більшості очолив уряд і, відповідно, отримав більше повноважень, ніж обраний нами Президент. Чи не це мав на увазі Нестор Шуфрич, коли того ж таки 20 січня після оголошення рішення ВСУ ледь чутно виголосив: «Ще подивимось, хто кого»? Тож нинішній владі доведеться добряче попрацювати, аби не лише не розчарувати своїх нинішніх прихильників, а й збільшити їхнє число.
Якщо Віктор Федорович підбере собі, м’яко кажучи, більш серйозних соратників й ретельно обмірковуватиме свої дії, то нинішня влада отримає сильну, конструктивну опозицію. Загалом, це — позитив. Бо без такої опозиції будь-яка влада перероджується на антинародну. Без потужної опозиції неможливо сформувати громадянське суспільство, а без нього — годі й мріяти про побудову демократичної, процвітаючої держави.
