«Дні» №7 від 16 січня 2003 р. в рубриці «Щоденник» я прочитав публікацію «на злобу дня» Олени Алексійчук і сильно здивувався. Мені 84 роки, і я також експлуатую громадський транспорт, поки що безкоштовно. Мені іноді спадає на думку, що сучасна молодь (та й не лише молодь) ставиться до літніх людей без видимої поваги, добро зичливості, поблажливості. Щоправда, в громадському транспорті літнім жінкам і чоловікам, якщо вони з ціпком, поступаються місцем, але якщо без ціпка — то ні. Як правило, молоді люди, які займають сидячі місця, намагаються не бачити старих: одні відвертаються до вікна, інші опускають голову додолу або читають газету. Не кожен старий попросить поступитися йому місцем, боячись, що може скластися ситуація, схожа на описану в газеті: дістанеш відмову, а значить — стрес.
Характерною є така картина: стоїш біля зайнятого сидіння, тримаючись за поручень, і раптом пасажир встає, щоб пройти до виходу, а люди, які стоять поряд, не подивившись навкруги, поспішають всістися на місце, яке звільнилося. Мені, літній людині, важко бути таким прудким, як юнаки, щоб випередити інших. Звичайно, я ніяк не докоряв цим людям. Киянин із оповідання Алексійчук виявився більш емоційним і дратівливим... Але, беручи до уваги лише один факт, уміщувати у всеукраїнській газеті таку немудру інформацію з саркастичним акцентом, я вважаю, не актуально, бо випадки подiбного буркотіння літніх людей дуже рідкісні. А згаданий «Щоденник» створює ще негативнiше ставлення у молоді до літніх людей. Дійде до того, що почнуть докоряти їм, що вони безкоштовно їздять, що вони обридли суспільству.
Ось і О. Алексійчук пише: «Невтомні столичні пенсіонери сумлінно експлуатують наш громадський транспорт у будь- який час». Чий це «наш» транспорт і чиї це пенсіонери? Адже ці люди свого часу будували заводи, які виготовляли цей «ваш», пані Олено, громадський транспорт, у боях за Батьківщину друзі тих, хто залишився в живих, поклали голови на фронтах війни, а тепер Ви хочете зробити їх ізгоями.
Ось якби Ви, пані Олено, тактовно втрутилися, допомогли літньому чоловікові зайняти сидіння, не допустивши непотрібного скандалу, це було б мудро. А Ви ще згустили фарби, навівши оповідання своєї приятельки, щоб добити сердешного. І вже зовсім непереконливо лунають слова ветерана з ціпком про тяжке й складне життя, яке чекає на сучасних дітей. Виходить так — навіщо ця крихітка народилася?
А може, я не маю рації?
КОМЕНТАР
Ми дякуємо шановному читачеві за те, що він уважно читає нашу газету й відгукнувся на публікацію. Хотілося б завірити Миколу Парамоновича, що описуючи «картинку з життя», Олена Алексійчук анітрохи не хотіла образити ветеранів, до яких ми завжди ставимося з великою повагою. У той же час, факти неуважного ставлення частини молоді до людей поважного вiку дійсно мають місце, і основна причина цього — вади виховання. Не будемо зараз розмірковувати, чия тут провина, але зазначимо, що зміщення виховних акцентів, яке відбулося останнім часом у бік культу індивідуалізму, також впливає негативно.
Однак, повертаючись до «Щоденника» О. Алексійчук, хочемо ще раз звернути увагу нашого читача на два істотнi моменти. По- перше, в салоні автобуса було достатньо вільних місць, і зовсім не обов’язково було вимагати, щоб молодик поступився саме своїм місцем. І, по-друге, речення «Таких вбивати треба!..» у вустах немолодої людини аж ніяк не сприяє взаємній повазі поколінь.
Зрозуміло, що у представників старшого покоління накопичилося дуже багато гіркоти й образ. І образи ці, на жаль, не безпідставні. Мабуть, саме тому замітку Олени Алексійчук було сприйнято як привід поговорити про те, що заважає молодим і літнім ставитися одне до одного більш доброзичливо. Ми розуміємо біль автора листа й постараємося — за допомогою наших публікацій — і надалі все робити для того, щоб наше суспільство ставало більш гармонійним, а повага до віку не була лише порожніми словами. Євген МОРЕНЦОВ, ведучий сторінки «Пошта «Дня»
Телефон зворотного зв'язку з читачами: 414-91-26, відділ ЗМI та громадської думки. Для зворотного зв'язку просимо повідомити ваші координати
