Так склалося, що в українських селах матері віддавна лякають своїх неслухняних і вередливих дітей якимсь місцевим персонажем, який колись щось зробив недобре для людей, чимось негативно відзначився. Наприклад, у нашому селі жив собі чоловік на прізвисько Атеїст, яким він дуже пишався. Правда, не всі розуміли значення цього слова, але всі — і дорослі, і малі — були переконані, що у ньому захована нечиста сила.
Бувало, зробить дитина збиток, то мати неодмінно пригрозить: «Піду покличу Атеїста, нехай тебе забере». Або не спить малюк, вередує — досить самого цього слова, як дитя ховається під ковдру та засинає. Та й на дорослих своєю поведінкою він наводив страх. Ось такий був чоловік-пугало. А прославився він тим, що на Великдень виходив на шлях, яким ішли жінки до церкви паску святити. Атеїст їх перестрівав і забирав із кошиків крашанки, писанки. Якісь тут же демонстративно викидав, інші з собою забирав. Це він у такий спосіб у ті радянські часи (50—60-ті роки минулого століття) із релігією боровся. Скаржитися було марно: міліція його «не брала».
А ще у навколишніх селах хрести дерев’яні зрізував на дорогах. Ким він насправді працював у райцентрі, куди їздив майже щодня, ніхто не знав. Але сім’я Атеїста жила не бідно. У райкомі партії за антирелігійну діяльність шану мав. У різних органах теж був своїм і в повазі. А в нас, на Західній Україні, такі «професії» оплачувалися удвічі дорожче, ніж в інших регіонах. Бог йому розуму дав небагато, але й той скоро забрав. Правду кажуть: Бог — найвищий суддя.
А згадав я того Атеїста не випадково. Був я оце в одному районі неподалік Києва, з людьми про те, про се балакав. І в селах, і в райцентрі. Отож від них почув про одного чоловіка на прізвисько Реформатор. Ним теж люди лякають одне одного. Уже років зо три цей Реформатор на язиці у жителів району. Тим більше, що він їхній земляк. Прямо із сільського вчителя у велику політику пішов пішки. Взагалі розлютив він людей вкрай. А приїздив усього один раз із Києва. Із самого Кабінету Міністрів, де був хоч і не першою, але й не останньою особою, з Президентом України добре знався. Був у нього чи то «милим» чи то «любим». У всякому разі — у команді. Так ото ж приїхав той Реформатор із свитою (чоловік, мабуть, більш ніж десятеро) і розказав людям усього-на-всього про одну адміністративно-територіальну реформу. Що воно буде і як... Але цього було досить, щоб слава (не вточнюватимемо, яка), про нього рознеслася не тільки по всьому району, а й по всій Україні. Присягав, що він ту реформу із дитинства у собі носив. А те, що зараз є, йому теж у печінках сидить. Тому треба життя народу поставити з голови на ноги. Начебто нічого лихого у його словах не було, але народ не захотів, аби їхній район черговий раз перебудовували, перекроювали, відрізали, доточували і щось до чогось пришивали, наче ґудзики чи відірвані рукави. Отож, вивели того Реформатора на асфальтову дорогу разом із його свитою та виношеною чи переношеною ідеєю та відправили туди, звідки приїхав.
Розповідають, що з того часу він має зуб на своїх земляків. І з’являється у районі або при охороні, або коли стемніє. Але його пам’ятають. Особливо місцеві чиновники. Буває, прийде у Пенсійний фонд жіночка із села про пенсію запитати, а їй одразу:
— Дякуйте, що така є, а то приїде Реформатор і цю забере.
Перехреститься бідолашна і мовчки назад піде.
Не хоче, наприклад, малюк у дитячий садок іти, який через дорогу, а мати йому:
— Дивись, а то наш садочок Реформатор у сусідній район віддасть.
Або приїде сільський голова до районного начальства гроші із бюджету для лікарні просити, а його — як обухом по голові:
— Набридатимеш — відправимо село на територіально-адміністративну реформу.
Голову як вітром здувало. Наче про пекло мова йшла.
Кажуть, що і чоловіки, і жінки, посварившись, одне одному щиро бажають: «Щоб ти жив у період територіально-адміністративної реформи». Словом, залишив чоловік по собі згадку. Думалося, що з часом забудеться. Але, виявляється, знову виникла потреба у продовженні реформ. І згадав про великого комбінатора реформ не хто-небудь, а сам Президент України. А може, він його спеціально кілька років тримав на нелегальному становищі у своєму Секретаріаті, аби побільше Реформатор нових ідей набрався?
Хоч би як там було, але взяв Президент України цього Реформатора із собою на останню велику нараду. Посадив поруч у президії і повідомив, що в цього відомого чоловіка є нові ідеї адміністративно-територіальної реформи. І він готовий виводити тими реформами Україну із кризи. Для присутніх у залі це було немов гарячий душ на холодні голови. Тому й «зашипів» зал після цих слів, наче після окропу. А Реформатор зніяковів і посміхнувся. Хіба після такої похвали Президента черговий раз не повіриш у безсмерття своєї ідеї? Ще й не в таке повіриш. А нам усім залишається лише чекати другого ходіння великого реформатора у народ. А куди і коли він нанесе свій перший візит — поки що державна таємниця. Може, відразу по Великодню? Словом, чекайте.
P.S. Якщо хтось сумнівається, або не вірить у безсмертність ідеї адміністративно-територіальної реформи і вважає це вигадкою автора, то можу навести цілком реальні цифри і факти, сказані міністром регіональної політики і будівництва Василем Куйбідою під час Всеукраїнських муніципальних слухань «Реформа публічної влади як інструмент подолання фінансово-економічної кризи в Україні». Чи не правда, влучна й точна назва заходу? Вже в ній його ініціатори чітко і конкретно вказали на винуватців кризи — «публічну владу». Отож її й реформуйте. Хіба замало для цього «інструментів»? А до чого тут територіально-адміністративні одиниці, яких сьогодні в Україні 12 тисяч? Але, за словами міністра, «очікується, що в результаті адмінтерреформи в країні залишиться 1500—1700 громад, 150—170 районів. Наше міністерство активно працює з облдержадміністраціями над моделюванням таких нових громад».
Ось так. По-перше, виявляється, що автор «безсмертної ідеї» — не поодинокий. По-друге, тітка Ганна із села Іванівка і дядько Петро із Миколаївки й на гадці не мають, що над ними продовжують «моделювати» столичні та обласні чиновники. Невже саме в період різних суспільно-економічних негараздів (не будемо їх називати кризою) на адмінтерреформи найбільша мода?
