Відому фразу «Партія — розум, честь і совість нашої епохи» довелося пригадати після заяви лідера комуністів Петра Симоненка про те, що в майбутньому парламенті комуністи мають намір зайняти пост глави вищого законодавчого органу держави. Це яка ж має бути безсовісна совість нашої епохи, щоб лідер партії, яка на минулих виборах ледве переповзла через трипроцентний бар’єр, претендувала на один із ключових вищих постів у державі. Компартійний лідер навіть не усвідомлював, що подібними заявами він не лише ображає вибір громадян своєї країни, але і претендує на вищу владу всупереч волі народу. Як же тоді бути з відомою конституційною нормою, що єдиним джерелом влади в Україні є народ?! Народ голосує за одних, а на керівних посадах опиняються зовсім інші.
Ви ніколи не задумувалися над тим, чому наш героїчний народ, що переміг фашизм, який до цього поставив на коліна майже всю Європу, живе набагато гірше від європейців, а переможені надають матеріальну допомогу переможцям? Імовірно, головна причина полягає в тому, що німці змогли перемогти фашизм у собі. Вони зрозуміли, що фашизм і диктатура — це шлях до провалля, а шлях до майбутнього — демократія. А ми за роки, що пройшли після війни, й ось уже за 16 років незалежності, ніяк не можемо перемогти в собі совковість.
Навіщо взагалі в світі вигадали демократію? Здавалося б, що простіше — поставив народ на коліна і царюй. Але конкуренція примусила світову спільноту жити по іншому — в умовах демократії.
На що перетворилася наша країна після так званої політичної реформи? Те, що в нас було до останніх виборів 30 вересня, — комуно- олігархічна республіка, тому що в нас повністю збереглася вся система компартноменклатурних відносин, але реалізовується вона не через парткоми, а через олігархів, які стали складовою частиною системи. Причому вся система зверху до низу вражена вірусом совковості.
У наших вождів навіть думки не виникає, що результати голосування на виборах можуть бути експертною оцінкою народу дій влади. Тому влада замість організації вільного волевиявлення громадян на виборах, проводить інформаційну війну проти власного народу з метою отримати бажаний результат. Адже не має істотного значення, як отримано результат: методом удару гумовим демократизатором по голові або за допомогою удару сучасними політтехнологіями по свідомості виборців.
Громадяни, неодноразово пересвідчившись, що їхня думка нікого не цікавить, поводяться відповідним чином — кожний виживає, хто як може, а по відношенню до влади спостерігається стійкий негатив. Ми незадоволені своїм положенням, ми незадоволені владою, але йдемо і голосуємо за тих, кого нам пропонують, оскільки переконані, що по-іншому бути не може. Чому ми засуджуємо ту владу, яку обираємо, але не засуджуємо себе за те, що обрали таку владу?
Доти, доки ми не переможемо в собі совковість — кожен з нас, згори донизу — і не станемо вільними громадянами, нам нема чого сподіватися на поліпшення життя. Найголовніше те, що ніхто за нас цього не зробить. Подолати совковість може тільки кожен у собі.
