Влада має належати кращим. Ця думка зародилася в сиву давнину, коли почали утворюватися перші держави, й вона витримала випробування часом. У багатьох країнах знаходять таких людей для виконання владних повноважень і надають їм таку можливість. Якщо так десь відбувається, то чому б і нам не слідувати подібним намірам, відкритим і щирим?
Пригадується гасло часів перебудови: «Ми вимагаємо змін!». Потім розпався Радянський Союз, на його місці утворилися самостійні держави. У нас той же склад Верховної Ради, обраний за радянських часів, проголосив незалежність України, перехід на умови ринкових відносин, приватизацію. Але повномасштабної стратегії розвитку ми не побачили. Невідомою залишилася й ідеологія державного будівництва, мета суспільно-політичних перетворень. Спершу треба налагодити виробництво, культура і духовні запити людей зачекають, та й кошти на них потрібні, а де їх взяти? «Українізації не буде», — чомусь таке виникло у владних кабінетах і поширилося буцімто миролюбне, а насправді далекосяжне розпорядження...
І тоді отримали... Безкарність і безвідповідальність — що може бути гіршого в суспільстві, скільки принижень і страждань вони приносять!.. Ще одне попередження: «У кого карман повніший, до того й суд правильніший». Це теж давнє прислів’я, яке дає несхвальну оцінку такому явищу, як несправедливе судочинство. У нас такого надмір, що перекреслює будь-які сподівання людей вирішити якусь суперечку на основі доказів, а не втручання сторонніх сил.
Про нашу Верховну Раду є багато різних думок, оцінок, висловлювань, а до народних депутатів — нарікань і закидів. Адже самі собі призначили недоторканність, умови праці, оплату за неї, а як відкликати народного депутата за різні непристойні вчинки чи бездіяльність — не передбачили, навіть ніде не згадали.
Чому в Україні такий недолугий перебіг подій? Українці століттями боролися за свою державу, доводилося і за зброю братися. А отримали з крахом комуністичної системи зовнішнього чинника. Сприйняли і таке, але вони не розгадали поводження партноменклатури й тої місцевої влади та адміністрації, яка залишилася на своїх місцях. Саме в їхньому середовищі зароджуються фінансово-промислові групи, банки, нагромаджуються капітали. А далі заявляють про себе великий бізнес і створені за його гроші політичні партії. І всі байдужі до національного відродження, а то й противники, бо не вбачають в ньому нічого привабливого для себе, навпаки, саме звідти виникне загроза для збереження владних повноважень, панівного становища і збагачення. Широко вживаються підкуп, переманювання на свій бік потрібних кадрів, створюються умови для захоплення інформаційного простору. Мов з підземелля, виринає плем’я безбатченків, пристосуванців, користолюбців. І будівництво держави без державників захлинається.
Політика — це діяльність на благо людей, в інтересах суспільства, вона вимагає освіченості, знань, здібностей. І, разом з тим, вона не для схильних до правопорушень, тим більше — причетних до будь-яких зв’язків з кримінальним світом, не для судимих, окрім політичних в’язнів радянського періоду. Де ж знайти таких людей бездоганної поведінки? Треба вміти бачити, що теж є вимогою розвитку суспільства, підтримувати тих, кого знаєш як патріотично налаштованих.
Мова, церква, освіта не тільки шкільна, а й всього населення — ось три кити, на яких повинна будуватися Українська держава. І всі вони виявилися кинутими напризволяще, без всебічного вивчення і підтримки, щоб вони зайняли належну їм провідну роль у нашому житті. Вдалися до найлегшого та найпростішого — розподілу народного добра. А це почерк тимчасовців, для них важливішим є прибрати до своїх рук усе, що тільки можливо, шукати дохідливі місця, збільшувати свої статки.
Безумовно, державне будівництво вимагає державного мислення, широких знань, великих зусиль. І будьмо обережними та обачливими, бо прірва безпам’ятства і матеріального зиску затягне у свої тенета кожного, хто не знає історії українського народу, його здобутків, народну мудрість, намагається бути осторонь того, що відбувається в країні. Та це вже — для прийняття наступних правильних і довгоочікуваних рішень.
