«Не можешь сравнятся в рейтинге — не мучай «жовто- блакитний» флаг»
Мені дуже шкода пана Президента як просто людину на ім’я Віктор Андрійович Ющенко — вибір перед ним стоїть неабиякий, і приймати рішення «з ким і куди» доведеться, а для нього особисто це рішення — доленосне. Це дуже складно навіть вольовій і послідовній людині, яка не боїться дивитися правді в очі... Інша річ — мені зовсім не шкода пана Президента в особі пана Ющенка саме тому, що та ситуація, в яку він потрапив як «професіонал» від політики, і те політичне фіаско, якого зазнав (а це тільки початок кінця його політичної діяльності на професійній основі як Президента України), були цілком передбачуваними, й інакше бути сьогодні не могло.
Кожна наша дія визначає й наслідки. Розповідають, у Радянському Союзі «кожна куховарка» могла «правити державою». Не знаю, як щодо «куховарки», на мою думку, «тоді», у «до-незалежні» часи, державою дуже жорстко правила Комуністична партія (деякі й тоді «успішні» партфункціонери знову прийшли до влади, на жаль), але ось те, що в сьогоднішній незалежній країні Україна професіоналізм у політиці не поважається — видно «неозброєним оком».
Невже пан Ющенко, створюючи в 2002 році очолюваний ним блок «Наша Україна», дійсно вважав, що зможе успішно працювати на посаді президента країни, що перебуває (так i до нині все ще перебуває) в такій складній економічній ситуації? Не гадаю, що вважав, його до цієї авантюри «добре» проштовхувала пані Тимошенко (вона любить «тягати каштани» чужими руками). Але найголовніше полягало навіть не в тому, що була «важка економічна ситуація», а була саме «складна політична ситуація», в якій ми перебуваємо вже сім років поспіль. Одна річ — працювати прем’єр-міністром, і зовсім інша річ — президентом. І якщо як вельми грамотний банкір пан Ющенко чудово впорався (під сторожким керівництвом пана Кучми) з роботою і функціональними обов’язками прем’єр-міністра, то роботу президента завалив показово. Але це й не дивно — якщо ти хороший чоботар, то це ще не є підставою для ствердження, що ти автоматично є хорошим співаком.
Ганьба, коли очолювана Президентом політична сила набирає на виборах до Верховної Ради близько 15%. Ганьба, коли навіть навіжена «торгівля обличчям» Президента «гуртом і в роздріб», що порушує своєю відкритою агітацією за цю, свою, політичну силу всі мислимі й немислимі закони про вибори у ВР, не приносить збільшення довіри народу ні до самого Президента, ні до його партії. «Демократ» би в демократичній країні від такої ганьби подав би у відставку й призначив би дострокові вибори президента.
Але наші «демократи» «Нашої України» надлишком демократичної честі й совісті не страждають, так що до 2009 року капітаном корабля нашої доморослої, навченої американськими фахівцями, юної, але вже не свіжої «Демократії», так і буде пан Ющенко, втілюючи в життя свою бездарну політику «про- емігрантського західництва», натягуючи свої нісенітні ідеї на наші неслухняні голови, які до того ж, бачте, хочуть думати не «по-українськи», а просто розумно.
Але з цією проблемою ми, простий народ, гадаю, якось та впораємося. Мені здається, що взаємна наша показна й штучно викликана ненависть одне до одного мине сама собою як звичайна «хвороба росту», ми її згодом «переростемо». Причому «переростемо» відразу ж, як тільки з нашої політичної сцени зникнуть такі «професійні» політичні танцюристи, яким постійно щось заважає якісно виконати «танець демократії». І такий час, як мені бачиться, вже не за горами.
Так, я не приховуватиму радощів щодо цього. І з приводу того, що перед паном Ющенком у ролі президента нині стоїть завдання, при рішенні якого, хоч який варіант вирішення він обрав би, його подальше повторне «президентство» ніяк не вимальовується. І мені це дуже подобається. Людина, яка зайняла «не своє» крісло, довго на ньому не втримається. Президентська «шапка» виявилася не по «Сєньці», і життя саме привело до політичної дилеми, з якої позитивного виходу в пана Президента Ющенка просто немає. Не використав пан Ющенко дану йому народом можливість стати Президентом всієї країни, ось і немає в нього більше можливості стати вдруге Президентом хоч якоїсь її частини. І цю ситуацію вже навряд чи хто-небудь може змінити на користь пана Ющенка. Прогавили «любі друзі-демократи» всі надані їм «кредити довіри народної», в президентському кріслі пану Ющенку більше не сидіти.
Болівару не знести двох. Перед Президентом нині стоїть проблема вибору без вибору. Стане він на бік «широкої коаліції» й вкотре «кине» пані Тимошенко — президентом удруге не стане, оскільки на цю посаду балотуватиметься або пан Янукович, або інший представник Партії регіонів та пані Тимошенко. Пану Ющенку я б не рекомендувала навіть грошей на подібні заходи витрачати з його-то народною підтримкою в 15%, та й нерви не варто тіпати такою витівкою ні собі, ні своїм інвесторам (тим більше, що більшість його «заокеанських інвесторів» уже перекинулися на бік пані Тимошенко, і правильно зробили — великого розуму не треба, щоб зрозуміти, у кого з наших публічних політиків в спідниці з «рюшами» «міцніша чоловіча рука»).
Стане пан Президент на бік «демократичної коаліції» — дуже образить «донецьких», причому «образить» не фігурально, а в плані прямого «усихання» їхніх активів («великому» бізнесу необхідна «влада» щосекунди й завжди, інакше він може з категорії «великого» плавно перетекти в стан «не дуже великого»). Це очевидно, що в разі створення «демократичної коаліції» прем’єр-міністром стане пані Тимошенко. Але зі зменшенням активів, наприклад, пана Ахметова нічого страшного ні для країни, ні для особисто пана Ющенка немає. А ось те, що пані Тимошенко від імені створеної під егідою Президента «демократичної коаліції» стане прем’єр-міністром, для пана Ющенка смертельно небезпечно (в політичному аспекті) в ракурсі перспективи майбутніх президентських виборів.
Якщо ж він наївно вважає, що пані Тимошенко стримає свої політичні амбіції й буде в економічному плані цілком задоволена (а посада прем’єра протягом двох років дозволяє це зробити) й тому виконає свою обіцянку не балотуватися на посаду президента в 2009 році, то він глибоко помиляється. Не треба бути великим політпсихологом, щоб із високою достовірністю передбачувати подальші кроки пані Тимошенко. Обійнявши посаду прем’єр-міністра, будучи вельми досвідченим і спритним господарником-підприємцем, за два роки вона не просто «з лихвою» окупить усі фінансові витрати політичного блоку свого імені на передвиборну агітацію, а так само — витрати, яких зазнали вони унаслідок перебування в опозиції, але й дозволить неймовірно наростити активи бізнесменів, яких представляє в політиці.
І ви думаєте, що після всього цього, маючи за спиною могутню парламентську фракцію й озираючись на всі дії Президента щодо неї й як до політика, й як до жінки (я маю на увазі постійні зради), і враховуючи її невгамовну й невтомну політичну амбіційність, пані Тимошенко не балотуватиметься на посаду президента України в 2009 році? Я так не вважаю. Хоч пан Ющенко так, напевно, вважає, зарозуміло гадаючи, що тільки йому можна не дотримуватися «політичних домовленостей».
А якщо пані Тимошенко виставить свою кандидатуру на президентських виборах, що відбудуться зовсім скоро (а вона це зробить незалежно від того, яке рішення щодо створення парламентської коаліції прийме пан Ющенко), то місця в кандидати в президенти від «демократичної коаліції» для пана Ющенка не залишиться. Болівару не знести двох.
