Високоповажна газета «День» надрукувала про мене матеріал у рубриці «Фотофакт». Вирішив викупити якщо не всі примірники, то хоч би декілька номерів. Та не так сталося, як гадалося. На станції метро «Дружба народів» 6 (шість!) розкладок з друкованою макулатурою. На всіх шести чув одну й ту саму відповідь: «Не держим-с».
З україномовного надибав лише «Здоров’я та довголіття». Їхати далеченько — на «Дорогожичі». Читаючи «Здоров’я...», уподібнився герою Джерома К, Джерома — знайшов у собі всі хвороби, про які живописала газета...
На виході з метро знову фатальне число (6 розкладок) не дало бажаного. Більшість продавців навіть не чули про «День».
На деяких столиках серед моря чужомовної преси сиротливо губилися «Хрещатик» та «ВК». Україномовні, але не українські, «дякуючи» піклуванню Черновецького.
...Нарешті в кіоску «Союздрук» дістав омріяну газету. Останню!!!
Згадав, як колись кіоскери нарікали про наміри приватизувати кіоски. Ще тоді підписував їхні протести. З жахом уявляв, як «Перець» з’їв «Крокодил», «УМ» накрила «Комправда», «Сільські вісті» — «Ізвестія» і т. п. Слава Богу, пронесло!
Не буду перелічувати, скільки зникло чудових україномовних видань і скільки з’явилося чужомовної макулатури.
А п’ята колона верещить по всіх кутках: «Насільственная українізація» і т. п.
І нема «серед мільйонів свинопасів» козака, який примусив би їх замовкнути.
А може, ще є у нас бойові журналісти, які вивчать проблему і розіпнуть на шпальтах українофобів?!
А поки актуальне Шевченкове:
А ми дивились і мовчали.
Та мовчки чухали чуби.
Німії, подлії раби!
