Таке враження, що мене не просто морально принизили, а духовно обікрали. Як останнього простака, обвели навколо пальця. І по-валуєвськи виставили за двері, мовляв, тебе тут не було, нема й не буде.
Саме так я зрозумів рішення Верховного Суду Російської Федерації про ліквідацію Федеральної національно-культурної автономії українців у Росії (ФНКАУ). Тобто у такий спосіб Росія поставила на культурно-просвітницькій організації жирну юридичну крапку. фактично діяльність ФНКАУ була зупинена ще у жовтні 2009 року за допомогою силових структур. І трапилося це саме напередодні відзначення 70-ї річниці Голодомору-геноциду 1932—1933 років. З приводу цього активісти автономії планували різні заходи зі вшанування пам’яті жертв цієї нелюдської трагедії українцями, що живуть у Росії. Крім того, у провину ФНКАУ неодноразово ставили також публікації у ЗМІ щодо заборони з боку федеральної влади поширення серед українців рідної мови, збереження і розвитку національних звичаїв і традицій, щодо перешкоджання відкриттю шкіл з українською мовою навчання.
Причому, багато фактів російською стороною трактувалися суто з українофобських шовіністичних позицій, перекручувалися і фальшувалися. Навіть руйнування єдиної української бібліотеки в Москві намагалися видати майже за благо для українців. І, безперечно, ФНКАУ як могла спростовувала ці наклепи і брехню, в тому числі позовами до судових інстанцій. І, водночас, супроти руйнівним діям місцевої влади, якою вміло диригували з Кремля, активісти продовжували відстоювати свої національні культурно-мовні інтереси на території Росії. Тому вихід був один — рішенням найвищої судової інстанції нанести «последний» и «сокрушительный» удар по національно-культурній автономії українців у Російській Федерації.
Ось така перша новина. А друга сталася вже в Україні, точніше у Дніпропетровську. Тут на базі обласної універсальної наукової бібліотеки імені Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія відкрито «Русский центр». І його представники не приховують цього, навпаки — на відкритті центру офіційно заявили, що це уже 65-й міжнародний культурний проект у світі. І реалізується він фондом «Русский мир» разом зі світовими освітньо-просвітницькими структурами. Мається на увазі, що такі структури є в Україні й вони готові не лише формально підтримувати «Русский центр», а й фінансувати його. У тому числі і з державного бюджету.
І чим же буде займатися дітище «Русского мира», який нахабно і послідовно нав’язує ідеологію «трьох братських слов’янських народів»? Може, відкриє курси по вивченню мови одного з них, зокрема українського, для місцевих російськомовних громадян? Чим не по-слов’янському? Але ж ні, у «Русского центра» протилежні завдання — популяризація російської мови (читайте — нав’язування), літератури, мистецтва та підтримка програм вивчення російської мови (передусім у школах), і навіть ознайомлення жителів міста й області з багатонаціональною культурою народів РФ. Більше того, центр надаватиме допомогу викладачам, аспірантам, студентам — усім, хто бажає вивчати російську мову. Точніше, матеріально стимулюватиме їх. У радянський період, як пам’ятаємо, вчителі російської мови і літератури уже заохочувались державою у такий спосіб, і серед учительства були, по суті, привілейованим класом. Щось подібне, напевно, має на меті «Русский мир» у Дніпропетровську. Причому однією областю він, схоже, не збирається обмежуватися. Невипадково у програмі центру — проведення наукових, культурно-освітніх заходів регіонального, вседержавного та міжнародного масштабу.
Ось такі апетити. Це для початку. А точніше, для прикриття своєї антиукраїнської діяльності і створюються подібні центри. Досвід кримських центристів цьому свідчення. Ними потолочено вже не один український «город».
Тож тепер і вибирайте, яка з двох новин є більшим злом для України. Саме злом. Бо порядні сусіди, тим більше, які постійно нагадують про спільні корені й набиваються на роль «старшого брата», так брутально, цинічно й нахабно не чинять. Під корінь викорчовують у Росії все українське, а самі на нашій території створюють сприятливі умови для всього російського. І це називається «дружбою» і «співробітництвом» в інтересах обох країн? У такому випадку мені подобаються правила, які існують у дипломатичних службах. Видворяє одна країна дипломата зі своєї території — аналогічним чином у відповідь дїє протилежна сторона. А у нашому випадку — навпаки. Росія оголошує ФНКАУ «персоною нон-грата», а Україна для «Русского мира» — відчиняє навстіж ворота.
А чому б не скористатися ще однм варіантом справедливого добросусідства? Відкрили, наприклад, в Україні громадяни Росії громадську організацію національно-культурного спрямування, російськомовну газету, журнал, радіо чи телеканал — тож до того російська сторона у своїй країні нехай відкриє стільки ж українських культурно-освітніх, інформаційних установ, скільки російських в Україні. Бо на даний момент ми знаходимося в нерівних умовах. По багатьох позиціях у Росії на сьогодні нулі. Тож нехай спочатку підтягнуть свою статистику до нашого рівня, а тоді з нового чистого аркуша почнемо дружбу і співробітництво.
