Відкрию читачеві секрет полішинеля: на 142 гривні, що отримую як пенсію, не дуже розженешся. Тому підробляю охоронцем в одній... установі (хотів сказати — конторі, та, кінець кінцем, потрібно ж усе-таки поважати колектив, від якого маєш матеріальну та моральну підтримку, і його плідну працю).
Одного разу, зачиняючи ворота за нашою «антилопою гну» під виглядом іномарки, я вдарив ногу. Через деякий час з’явилася припухлість, i 20 серпня я звернувся до лікаря- хірурга нашої районної поліклініки. Оглянувши ногу, лікар виголосив: «Я подозреваю, что у вас перелом» і виписав талон на рентген на 23 серпня (на раніше не було).
Тож 21 і 22 серпня, «с подозрением» і накульгуючи, довелося виконувати свої службові обов’язки: видавати й приймати ключі, питати у сторонніх, до кого «ізволят» iти на поклон, годувати помічника-барбоса.
Кажучи по совісті, той барбос такий же, вибачте на слові, охоронець, як і я: якби пізнього вечора або серед ночі, коли охороняти безцінні скарби ми залишаємось лише удвох, завітав якийсь злодюга й гаркнув: «А ну, добродії, чешіть швиденько звідсіля, поки ноги цілі!», нас із барбосом як вітром здуло б...
Виконуючи обов’язки, я усе хвилювався: як би двадцять третього влаштувати так, щоби й знімок зробили, і висновок рентгенолог написала, i на повторний прийом до хірурга встигнути. Адже після двадцять третього серпня – двадцять четверте, День незалежності, а там ще й два вихідні. А у ці дні лікарі поліклінік, як і переважна більшість українського люду, святкують і відпочивають, а не ремонтують ноги, руки, голови та інші потрібні й не дуже частини тіл громадян. У рентгенкабінеті мене «заспокоїли» дуже швидко: «Висновки рентгенолога будуть передані хірургу у середу, 28 серпня (тобто через вісім днів після перших моїх відвідин лікаря), у другій половині дня». А хірург приймає у першій.
...У четвер і п’ятницю я знов був «прі ісполненії». За цими днями, як здогадується читач, iдуть субота й неділя. Тож друге моє побачення з хірургом відбулось аж у понеділок, 2 вересня – через тринадцять днів після першого. Прочитавши висновки рентгенолога, хірург подивився на мене і, явно під моїм впливом, перейшов на мову, яку, мабуть, вважає українською: « У вас не перелом, а забій, по- руськи — ушиб...»
Це добре, що Господь мене милував. Бо за той час, поки наша безцінна, безкоштовна медицина налаштовувалась мене лікувати, я міг би взагалі залишитися без кінцівки. А якщо б пізнього вечора чи серед ночі завітав злодюга й гаркнув... то тікати на одній нозі, нехай разом із барбосом, було б не дуже зручно.
