...Народившись 86 років тому у Вербні, за два кілометри від знаменитих козацьких могил, я розпочав тут свій складний життєвий шлях і пройшов його за зміни п’яти політичних систем — Поверсальської Польщі, перших совітів, німецької окупації, часів українських національно-визвольних змагань, повоєнної радянської влади — з тим, щоб при подальшому формуванні не втратити набутого, зберегти його і врешті віддати сповна свої знання, досвід та енергію утвердженню Української державності. Свої враження з побаченого, пережитого і незабутого ми (В.Яблонський та О.Яблонська) виклали в монографії «Нескорена Волинь», яку готуємо до видання.
Спонукала нас узятися за перо складність проблеми, занадто велика заполітизованість її в Польщі й недостатня обізнаність із нею наших читачів (згідно з даними Центру Разумкова, лише 8% українців добре поінформовані про ті події, близько 28% — «щось чули про них», майже половина респондентів чесно зізнавалися, що не чули про цю трагедію взагалі нічого). Тому ми вирішили розповісти землякам дещо з їхньої історії.
...На Холмщині, яка увійшла 1939 р. до складу Генеральної губернії, німці, заграючи з польською частиною населення краю, яка становила тут понад 65%, стали призначати старост, війтів, учителів тощо виключно з поляків, спровокувавши цим польсько-українське протистояння, яке поступово переросло з поодиноких у масові виступи.
На доповнення до цієї провокації німці вирішили створити на Холмщині зразкову німецьку колонію «Гіммлерштадт», заселену райхсдойчами, фольксдойчами та голландцями, виселивши для цього 200 тис. поляків із чотирьох повітів Люблінського дистрикту. Операція проводилася взимку. До її проведення залучили допоміжну українську поліцію. Тисячі поляків, виселених взимку зі своїх домівок, перейшли в АК, усі свої образи та незадоволення вони перенесли на українську поліцію й розпочали відплатні акції проти українців. Польське підпілля на Грубешівщині знищило п’ять українських сіл і принесло численні людські жертви — 2 тис. українців, ще тисячі перетворилися на біженців. Маси українців потягнулися через ріку Західний Буг на Волинь, перенісши з собою іскру спротиву, що запалила багаття волинської трагедії.
Протистояння не припинялися, 1943—1944 роки стали найстрашнішим етапом знищення поляками цілих сіл Холмщини та Підляшшя — палали у вогні села, живцем горіла худоба, і розпачливо плакали й стогнали люди, яких катували і вбивали.
Аж страшно наводити перелік спалених сіл:
• 19 березня: Масловичі, Міняни, Козодави, Тихобіж, Сліпче, Космів, Модринець, Жабче, Ощів і Хорощиці;
• 21 березня: Бересть, Верешин, Витків;
• 22 березня: Смолигів, Старе Село, Ліски, Костяшин, Василів Великий, Губенок, Річиця і Тучапи;
• 2—8 квітня: Новосілки, Крилів, Потуржин, Василів Малий, Радостів, Жуличі, Вишнів, Колдубиська, Телятин.
• напередодні Зелених Свят: Стенятин, Ратичів, Жерники, Посадів, Шлятин, Гопкіс, Зимно, Поледів і Пиняни.
Не доведи, Господи, подібного більше ніколи.
Виникла непередбачувана ситуація. Адже ухвалена Великим збором програма ОУН проголошувала ворогом №1 для України більшовиків. Про вороже ставлення до поляків не було жодної мови, а тут все змінилося. Ворогом №1 виявилися німці, ворогом №2 (а в даній ситуації №1) стали поляки, а більшовики перемістилися на третє місце, хоча все визначали обставини. Залежно від ситуації ці вороги мінялися місцями, але всі вони були й іноді виступали всі троє разом.
ОУН(б)-УПА швидко розросталася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопила контроль над значними частинами Волині й створила тут так звану Колківську республіку, для боротьби з якою нацисти застосували всі види військової техніки — танки, панцерники, авіацію.
Не зупиняючись на окремих протистояннях, їм відведено в книжці належне місце, наголошую — лише окремі з них.
Безприкладним за рівнем героїзму та жертовності стали два бої УПА — у вересні 1943 року в Новому Загорові, в мурах старовинного Загорівського монастиря, та 21—25 квітня 1944 року біля урочища Гурби. В першому бою здоровенні мури монастиря прийняли під свій захист 44 мужніх повстанці, які дві з половиною доби витримували бій проти понад 1500 бійців німецьких військ. У нас немає іншого прикладу для порівняння з мужністю та жертовністю цих волиняків (хіба що в наш час бій воїнів АТО за Донецький аеропорт). Вічна їм пам’ять, честь і слава!
Друга битва відбулася на півдні Здолбунівського району, у якій понад 4 тисячі повстанців виступили проти «загороджувального» загону військ НКВС загальною кількістю майже 30 тисяч — з гарматами, танками й літаками. Безумовно, такий потужний бій обійшовся великими жертвами як з одного, так і з другого боку, але це також приклад, якого не викреслиш з історії України, з історії національно-визвольних змагань.
УПА вела війну на три фронти, і якщо сумарно об’єднати понесені на них жертви, то тут голова піде обертом, бо це була справді Волинська трагедія, і цей народ вистояв і врешті проголосив незалежність своєї держави, за яку боролися і гинули лише впродовж останніх 100 років тисячі і тисячі Героїв України...
Українські національно-визвольні змагання періоду Другої світової війни самим фактом свого прояву і здобутою славою згуртували тисячі українських патріотів навколо національної ідеї, боротьби за Українську самостійну соборну державу. Проте слід не забувати, що:
• Волинська трагедія була епізодом Другої світової війни та української національно-визвольної революції;
• події Волинської трагедії відбувалися на етнічних українських землях, на які не мали права ні поляки, ні німці, ні більшовики;
• метою волинського протиборства з польської сторони було повернути в лоно Польщі Kresy wscodnie, а метою ОУН — перешкодити полякам у здійсненні цього загарбницького задуму;
• бойові дії української сторони, зокрема ОУН і УПА, мали відплатний характер і тільки одну мету — звільнити територію Волині від окупаційних сил;
• відплатні акції ОУН-УПА не поширювалися на традиційні польські території;
• український національно-визвольний рух в жодному разі не був замахом на польську державність, якої в роки війни не існувало, а був продовженням української революції.
