Написати цей лист мене змусили яскраві враження від перебування в стаціонарі однієї з київських лікарень.
Мене вразила відсутність медикаментів у відділенні, особливо небезпечна відсутність навіть основних медикаментів для надання невідкладної допомоги. Тяжкі хворі чекають, коли родичі принесуть необхідні ліки. Мені розповіли про випадок, коли відмовили накласти гіпс на зламану ногу, оскільки мати прибігла без грошей і не могла купити матеріал в аптеці. Навіть операції за життєвими показниками мають бути сплачені. Серйозні хвороби, необхідність операції стають трагедією для переважної кількості сімей.
Хто-небудь рахував, яка кількість громадян не має можливості лікуватися амбулаторно? Через це гострі захворювання переходять у хронічні, і їх перебіг погіршує стан хворих. Тепер будучи і тяжко хворими, ця категорія громадян не може лікуватися і в стаціонарі, де всі ліки купують хворі.
Викликає здивування, що спеціалізоване відділення не оснащене відповідним за профілем устаткуванням, обстеження — наймінімальніше.
Це знущання не лише з хворих, а й із лікарів. Їх перетворюють на інквізиторів, примушуючи спостерігати, як страждають хворі, поки їм не принесуть потрібні ліки. Лікарі змушені вдовольнятися тими обстеженнями, якими користувалися сто років тому.
За моїми спостереженнями, необхідно направити сили суспільства на захист громадян України, оскільки така організація медичної допомоги веде до різкого скорочення кількості населення України. Низький життєвий рівень не може забезпечити своєчасного і повноцінного лікування громадян.
Розділення на швидку та невідкладну допомогу лише загальмовує надання допомоги. Введення родинних лікарів перетворює терапевта на «стрілочника». Не може одна людина ретельно вивчити всі напрямки медицини.
Я нинішню реформу розумію так: усіляко прагнуть заощадити державні гроші і перекласти якомога більше на самих хворих. А скільки хворих спроможні сплатити своє лікування? А всі лікарі перетворюються на майбутніх ув’язнених, оскільки від них вимагають те, що не спроможна виконати нормальна людина.
Ми не можемо переносити буквально напрацювання інших країн, де вищий життєвий рівень, є необхідна апаратура, відповідна система страхування. Хочу сказати, що і там не все ідеально, тому практика перенесення окремих елементів на наш ґрунт хибна. Наприклад, у нашому районі на виклик приходить дільничний лікар, тому що родинного лікаря потрібно забезпечити транспортом, а це поки неможливо.
Може, в ідеальному варіанті практика родинного лікаря і хороша. Але поки ні наші лікарні, ні лікарі, ні населення, ні держава не готові до введення подібної системи.
Необдуманість і поспіх веде до трагічних наслідків.
Хочу звернути увагу ще на один аспект. Лікар вчиться все життя, повинен читати медичні журнали й інші новинки. Як можна одній людині освоїти такий об’єм інформації в усіх галузях медицини?
Я закликаю журналістів звернути найсерйознішу увагу на проблему охорони здоров’я. Знатися на проблемі потрібно з позиції громадян України, їх можливостей і користі для них. Хотілося б дізнатися, який відсоток громадян України не мають можливості отримати повноцінну і своєчасну медичну допомогу і який відсоток серед померлих складають ті, хто через нестачу фінансів не отримали своєчасної та повноцінної медичної допомоги.
