У зв’язку із самодіяльними виборами в Донецькій та Луганській народних республіках президент України Петро Порошенко озвучив «останнє китайське попередження» лідерам сепаратистів.
Я зовсім не належу до «партії війни». Але події в моєму рідному Донбасі спонукали мене приєднатися до безкомпромісних ворогів «найнародніших» республік сучасності.
Винесемо за дужки російських окупантів — їхня психологічна подоба доволі зрозуміла й нецікава. Що стосується тих донбасівців, які взяли до рук зброю, і тих, хто їм співчуває, то, поза сумнівом, вони є яскравими зразками так званої «авторитарної особистості». Особливості авторитарної особистості було проаналізовано багатьма дослідниками. Хотів би виділити серед них Еріха Фромма, який у роботі «Втечі від свободи» дав глибоку характеристику авторитарної особистості як соціально-психологічного типу.
Зокрема, Е. Фромм звертає увагу на наступну деталь: авторитарна особистість визнає лише силу. Авторитарна особистість сама схильна застосовувати силу для вирішення найрізноманітніших проблем, зокрема й у тих випадках, коли сила є недоречною, коли ефективнішими будуть інші методи. Сила, в певному сенсі, є самоцінною для авторитарної особистості. Однак звідси витікає, що авторитарна особистість поважає і навіть, по-своєму, любить силу, спрямовану проти неї. Сила захоплює її, вона схиляється перед силою. Якщо авторитарна особистість бачить слабкого, у неї руки сверблять «дати йому в морду». Але якщо сильніший дасть їй у морду — о, це респект, це клас, це круто!
Готовність до поступок, до компромісів, прагнення мирно домовитися сприймаються авторитарною особистістю як очевидні ознаки слабкості. Вона зневажатиме такого суперника, вона буде схильною нехтувати навіть явно вигідними пропозиціями. Чому? «А тому, що він слабак».
Залишається одне: дати авторитарній особистості по морді, і якомога сильніше.
Тут хотілося б звернути увагу на наступне. Останнім часом в українських ЗМІ обговорюється гіпотеза про те, що Москва не стовідсотково контролює лідерів ополченців. Нібито деякі польові командири перестали підкорятися наказам Кремля, почали вести свою гру; багатьом бойовикам, начебто, вже так сподобалося воювати, що вони, як Портос, готові «битися, тому що б’ються».
Хочу наполегливо підкреслити наступне. Підкоряються бойовики Путіну чи не підкоряються, — вони в будь-якому разі є авторитарними особистостями. Отже, стосовно них вірне все те, що вірно стосовно авторитарних особистостей взагалі. Таким чином, самостійні вони чи ні, лідери ДНР/ЛНР свідомо поважають силу й зневажають слабкість, справжню або вдавану.
Отож, в будь-якому разі, час припинити домовлятися — необхідно якомога рішучіше «дати по морді».
