Коментар до публікації Зелене світло — «зеленим» садибам Інна ФІЛІПЕНКО, «День», Київ — Богуслав — Київ №66, четвер, 10 квітня 2008 р.
Так уже співпало, що питанням «зеленого туризму» довелося спочатку влітку та восени минулого року перейнятися як словесному реєстраторові, споглядачеві тих двох «прийомних пунктів» осіб, схильних до зміни місць, а вже навесні цьогоріч услуховуватись у офіційну інформацію посадовця про розвиток того пароостка туристичної індустрії в своїх краях.Справді, на солідній нараді начальник відділу економіки райдержадміністрації підтвердила, що на законодавчому рівні «зелений туризм» не існує. Де-факто, на рівні побажань державних мужів — реально, на прикладі даної адміністративної одиниці — зароджується. Фактажу, щоб виводити якісь закономірності,робити узагальнення та висновки, малювати райдужні перспективи, принаймні спираючись на досвід першопрохідців нашого краю, зарано. Тим паче стверджувати, що він порятує від безробіття чи зубожіння сільське населення. Причин, які б зумовили туристичний бум по селах, або, навпаки, його притлумили, предосить. Наскільки цікавою в пізнавальному плані може бути місцевість, кліматичні умови, історична привабливість, батьківщина видатних особистостей, етнографічна родзинка з фольклорно-етнографічними дійствами, просто традиційне паломництво, екологічна чистота, в тому числі тамтешніх річок чи водойм, якість і дешевизна продуктів харчування, наявність більш-менш придатних для автотуризму під’їзних шляхів — доріг...Якісь ще нюанси. Нині ж надто відіграє роль і комфорт проживання, хоч навряд чи вельми примхливий, вимогливий та грошовитий люд наводнить сільські хати. Саме вони правлять у глибинці за туристичні бази.Ну які солідні «інвестиції» тоді зможе одержати бодай одна селянська родина, зважаючи на контингент приблизно однакових із нею статків?
Мені відомі два, можна сказати, двоє спроможних прихильників «зеленого туризму». дещо неконгруентних у своїх статках, розмаху і поставленій меті. Їх, швидше, захопив альтруїзм до рідних iз дитинства місць, ніж жадоба одержати прибуток. Так, вони вклали гроші, один із них немалі за місцевими мірками, прагнуть їх і повернути. разом з тим, справді, надали заняття своїм родичам. Знову ж таки, радше, щоб ті не нудьгували. Можливо, сміливці з колоритно описаних Миколою Гоголем місць і матимуть «зелений» зиск, тим паче в рік двохсотліття письменника, але вочевидь, тільки на час всеукраїнського, возведеного в ранг національного,серпневого дійства. А взимку? Зрештою, час розставить усе на свої місця, хоч скільки вже можна чекати з узаконенням «зеленого туризму»?
Насамкінець невеличка ремарка. Звідки це взяла автор матеріалу, що для туристів наїдки — річ ледь не третьорядна? Навпаки, саме щедрою українською кухнею і навіть домашнім (але, видно, ліцензованим) трунком приваблюють гостей на одній із перших у гоголівських місцях сільській туристичній базі. Детальніше про це та багато чого іншого за ідеєю фотохудожника, заслуженого журналіста України Вадима Лісного є розповідь у журналі «Хобі» №11 за 2007 рік.
