14 жовтня, в день Покрови Пресвятої Богородиці, яку особливо шанувало українське козацтво, і в день заснування Української Повстанської армії знову пожвавилися суперечки. Знову комуністи і прогресивні соціалісти зібралися в Києві на Хрещатику, де виголошували образи й тримали гасла проти бандерівців. Це вже стало для них ніби ритуальним дійством, яке вони демонстративно влаштовують на людях у дні свят. «Ми стояли там, і я добре знаю, як вони діяли», — розповідає похилого віку чоловік. Виявляється, він як військовослужбовець перебував у Західній Україні, коли там велася збройна боротьба, а про НКВС йому ніби й не доводилося чути, бо про розправи над українськими патріотами, інтелігенцією, священиками нічого не говорить. Що, про це йому невідомо чи не хоче й згадувати? Адже сам каже, що вони там стояли, та, разом з тим, своєю присутністю захищали каральні загони. Ось такі недалекоглядні люди, як і комуністи, й нині не хочуть знати правду про ті події, повторюючи завчене ще з давніх часів, ніби УПА вела боротьбу зі своїм народом. Дивні заяви, тим більше, коли відомо, що злочини проти мирного населення творили перевдягнуті в форму повстанців спеціальні підрозділи й групи, з метою викликати в людей ворожнечу до бандерівців. На це вказують і архівні матеріали. Так, один із прокурорів пише керівництву доповідну записку, в якій пропонує припинити свавілля, бо воно починає перетворюватися на справжній терор. Ця доповідна публікувалася в пресі, її правдивість не викликає ніякого сумніву. Ось так творився міф про злочини УПА, якому й сьогодні дехто вірить.
Уперше в Західну Україну до Львова я приїхав у відрядження в 1970-ті роки. Мені там довелося спілкуватися з підполковником пожежної охорони Дроздовим. Серед багатьох бесід зачепили ми й період протистоянь сорокових і п’ятидесятих років. І відразу ж він мені заявив, що, мовляв, ми тут, в Західній Україні, дещо не так ставилися до цього періоду, як в інших місцях України та й всього Радянського Союзу. А наприкінці розмови підвів до такої думки: спершу треба визначити, що саме кликало тих повстанців до боротьби і чому так сталося, що вони взяли до рук зброю.
Зараз багато ведеться розмов і про співробітництво ОУН із німцями. Ця організація утворилася на закордонних землях, там вона і діяла до війни, тоді її противником була більшовицька влада. І цілком зрозуміло, що українські націоналісти дотримувалися законів тих країн, де їм надали притулок. Вдалося їм організувати військове навчання, створити два батальйони, які пізніше влилися в УПА. Співробітництво ж між Радянським Союзом і Німеччиною проходило на державному рівні. Німцям поставлялася необхідна їм стратегічна сировина, вони, в свою чергу, надавали обладнання для підприємств. У Казані й Липецьку працювали багато років школи для підготовки німецьких танкістів і льотчиків, проводилося військове навчання. Ось де справжнє співробітництво, воно не йде ні в яке порівняння зі створенням двох батальйонів. Після проголошення незалежної України у Львові 30 червня 1941 року, яке німці не сприйняли й почали арештовувати й розстрілювати націоналістів, ні про яке співробітництво не могло бути й мови.
Великою заслугою УПА є те, що вона, ставши на шлях збройної боротьби з такими двома сильними державами, як Радянський Союз і Німеччина, засвідчила волелюбний характер українського народу. Мужність і хоробрість повстанців вписано на скрижалі нашої історії. Нам треба пам’ятати своїх героїв і віддати їм належне. 14 жовтня повинно стати днем Українського війська, днем захисників Вітчизни замість 23 березня, яке нічого й ні про що не говорить, а нав’язане нам у часи бездержавності.
