І цього року, як і в минулі, на Волині щедро вродила картопля. Як і морква й інша городина. Проте селяни та городяни, які гнуть спини на власних «фазендах», так само чухають потилиці, бо ціна на «другий хліб» щороку дедалі нижчає. Як і на молоко від домашніх корівок, свинину від ломашніх свиней... Тому політика, хай би як до неї ставилися і хотіли обминути, зазирає, образно кажучи, у кожен селянський двір чи міську квартиру. Тому, певно, що ближче до виборів — то більше сподівань, надій, розчарувань. Один із нинішніх депутатів Луцької міської ради на своїй сторінці в одній із соціальних мереж написав слова, які йшли від душі: «Ці брудні вибори стають для багатьох індикатором совісті й гідності. Люди, які уже в цьому житті відбулися, з адекватним і прогресивним світоглядом купуються пачками. Ще кілька десятків днів, і будуть вибори. А як в очі потім дивитися?».
Леся БОНДАРУК, журналіст обласної газети «Волинь-нова»:
— Добре, що в час виборчих перегонів більшість людей залишаються самими собою — розуміють час «всепродажності та всепокупності» і можуть бути осторонь цього.
Добре, що Віталій Кличко знову виграв свій бій. І цього разу українець переміг у Москві.
Добре, що діти знову пішли до школи. Цього року дуже багато першокласників — уродженців першого бебі-буму від часів президента Ющенка. Це дає надію, що українці перестануть бути вимираючою нацією. Добре, що Волинський національний університет став називатися Східноєвропейським. Зміна вивіски відкриває студентам і викладачам нові можливості, а головне — чіткий орієнтир на Захід, а не на Росію. Добре, що влада погана, це знову сконцентровує українців, які довели, що не всі заслуговують на добру владу, а тому вони згадують, як треба захищати свої права, а багато хто цього тільки вчиться. Коли влада добра, тоді всі розслаблені й налаштовані споживацьки. Нам ще рано до такого стану — ми немонолітні як нація.
Але дістає постійне ѓвалтування мізків з усіх усюд політичною рекламою. Невже політики досі думають, що все це працює? Шкода великих грошей, викинутих на вибори, коли за ці кошти можна було б урятувати сотні онкохворих дітей, які потім зробили б наше майбутнє реально кращим, аніж усі політики разом. Дивує продажність авторитетних людей, котрі своєю підтримкою не гідних їхньої уваги кандидатів назавжди викреслюють своє ім’я із мого списку авторитетів. Їхня публічна позиція виглядає дуже дешевою. І від цього приходить гірке розчарування. Стуація з відключенням каналу ТВі нагадала часи 2004 року і ситуацію з «5 каналом». Таке собі дежавю. А проте! Солідарність журналістів інших телеканалів украй низька, ще нижчого рівня, аніж було 2004 року, і це свідчить про те, що повертаємося не просто в часи кучмізму, а у найгірший із його варіантів. Боюся припускати можливість радикально-революційних ситуацій.
Олексій ЗЛАТОГОРСЬКИЙ, директор державного підприємства «Волинські старожитності»:
— Звичайно, що в моїй «орбіті» перебуває лише те, що стосується археології, а конкретніше — археології Волині. Політика, спорт, інші світові події... Вони додають «кофеїну» в життя, але не турбують настільки, щоб я звертав на них окрему увагу. Сім’я... Всі живі та здорові, а це найголовніше. На жаль, цього року не прочитав жодної цікавої книжки. Мабуть, винен сам, хоч за браком часу мусив читати переважно «робочу» дітературу, з художньої ж перечитав усього Жуля Верна й читав Орхана Памука. Ну, не вразило, якщо чесно. Порадував той факт, що більшість людей на Волині, передусім високопосадовців, усе ж таки (нарешті!) навчилися відрізняти археологію від архітектури і розуміти, яку роботу виконують археологи. Але це жарт. Рік на «перевиховання» у мене ще є. Якщо серйозно, то справді радує, що волинська археологія переходить із кількості досліджень на якісні показники. Це і знахідки цікавих скарбів, артефактів: скарб срібних монет XIV століття (празьких грошів) у Полонці під Луцьком, скарб срібних прикрас давньоруського часу в урочищі Апостольщина у Володимирі-Волинському, знахідки підвіски-ангела Архістратига Михаїла в Шацьку. Це і поява якісних наукових публікацій наших працівників у різних виданнях, і вихід на міжнародну «арену» — співпраця з польськими й німецькими археологами.
Та засмучує й надалі факт, що археологічна спадщина нинішній державі не потрібна. Чинна законодавча база не застосовується за призначенням. Захотів луцький міський голова провести будівельні роботи — він їх і проводить, не залучаючи археологів і знищуючи безцінні пласти луцької історії. Жодного фінансування на археологічні дослідження як не було, так і немає. Археологи — наче той... паперовий корабель, запущений у стихію. І чи допливе він? А на державу рівняються і грішні люди. Захотів піп будувати церкву — то й будує її на місці... колишнього кладовища, вбиває бетонні палі у голови покійників... Ось це засмучує, і смутку цього останнім часом дедалі більшає.
Андрій ОСІПОВ, депутат Луцької міської ради:
— Засмутило приголомшливе хамство харківського міського голови. Це приниження для всіх органів місцевого самоврядування та і для всієї України. Втім, порадували перемоги наших спортсменів на Олімпіаді і Параолімпіаді. Вони ще рятують імідж нашохї держави у світі.
Людмила СТАСЮК, директор Волинської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки:
— Порадувало, що поновлюється виконання державної програми, згідно з якою буде придбано літературу для публічних бібліотек. І література ця має бути насамперед україномовною. Ми вже підготували замовлення, в якому 1024 позиції, адже саме нашій бібліотеці випаде розподіляти ці книжки по закладах області. На жаль, на Волині не зберегли бібліотечного колектора, котрий мав свої кошти, свій транспорт тощо. Тому тримаємо книжки у себе, а райони забирають, як кажуть, при нагоді. Нас не лякає робота за розподілом, бо це приємна робота. Але засмучує, що тепер книжки волинських авторів видаватимуться в Києві, а не на місці. Це значно скорочувало шлях до читача, і книжки волинських авторів завойовували і визнання читачів у різних регіонах, і ставали переможцями різноманітних конкурсів. Тобто йдеться не про літературу для «сірої» маси, навпаки. А оскільки я, як директор головної бібліотеки області, маю тепер міркувати про те, як вивезти ці книжки зі столиці, то мені є над чим сушити мізки. Волинський письменник Іван Корсак назвав цю ситуацію «тендерною колотухою», бо незрозуміло, чому склалася саме така ситуація, коли тендер виграли кияни, а не наші перевірені в роботі волинські видавці. Побачимо, що з того вийде.
