Життя людини схоже на пазл, що складається з різноманітних подій та ситуацій, які з часом формують її світогляд і світосприйняття. Все, що відбувається в житті, завжди на краще. І відбувається воно не просто так, а з якоюсь метою. Звичайно, це заїжджені фрази, але з часом впевнюєшся, що в них є частка правди. Адже, як казав Чарльз Чаплін: «Життя — це трагедія, коли бачиш його крупним планом, і комедія, коли дивишся на нього здалека».
Георгій БАБIЙ, студент Одеського національного університету імені I.I. Мечникова:
— У моєї мами була звичка — приходити з роботи і дивитися серіал «Кухня». Він її розслаблював після тяжкого дня, але все б нічого, якби не 10-е заходження на всі шість сезонів. Коли мені це набридло, я вирішив виправити настільки набридлий мені тон з монітора і внести різноманітність. Так я підсадив маму на британський серіал «Абатство Даунтон». Сидячи і дивлячись його за компанію, я мимоволі «підсів» на нього і перейнявся духом Англії початку XX століття. Навіть починаєш відчувати себе представником британського шляхетського роду, який нібито спостерігав все збоку. Приголомшливий і мудрий серіал. І, що головне, — мій план таки вдався, хоч і з деякими змінами.
Правда життя приносить різноманітність не тільки в серіалах, а й у домашніх обставинах. Учора в мене померла собака, що прожила з нами 9 років. Її звали Доллі на честь героїні з роману Л. Толстого «Анна Кареніна». Вона була чорним спаніелем, через що погано виходила на фото, тому в нас навіть не залишилося фотокарток на пам’ять. Прикро, коли відводиш комусь певний час, а після його смерті не залишається нічого, що могло б нагадувати про втрачене. Але це залежить від нашого ставлення до смерті. В мене воно інакше. Атоми, з яких складалася моя Доллі, змішаються з киснем і азотом повітря. Вона не зникне у землі, як зазвичай: якщо гарненько вдуматися, в результаті вона стане частиною неба. Її невидимі рештки згодом перемішається з атомами цього чудесного світу. У кожній сніжинці буде жити частинка Доллі, а впавши на землю, вона буде знову повертатися на небо з водяними парами. У дощ частина її буде жити в сяючій всіма кольорами спектра дузі, яка іноді з’єднує поверхню моря з берегом. Разом з туманом вона буде вкутувати поля, але крізь неї при цьому, як і раніше, будуть видні зірки. Вона буде жити вічно.
Катерина КУДЛАЧ, студентка Львівського національного університету імені I. Франка:
— Мені життя за останній тиждень подарувало стільки хорошого, що погане, якщо й було, образилося і в гості більше не приходить. А все тому, що останній тиждень я щоранку зустрічала такий світанок, від якого знов і знов перехоплювало подих. Щодня сміялася так щиро, що хапалася за живіт і не могла зупинитися. Щовечора чула стільки слів вдячності і любові, що їх вистачило на усі холодні гірські ночі. А ще кожного дня я все більше і більше відчувала силу тієї істини, що людині потрібна людина. І все-все. Це так просто, як вдих і видих, як те, що кавун можна їсти ложкою, і те, що не можна вимовити звук, не розімкнувши вуст, але ми забуваємо і про перше, і про друге, і про третє. А ще забуваємо, що нам страшенно необхідна любов, в будь-якому її прояві. Зі мною була ця любов. В мені була ця любов. Я була сама любов. Нехай одну невловиму мить. Це я розказую про тиждень, проведений в акторській майстерні «People of the sun». Перші 4 дні ми провели в горах. Мали багато-багато акторських і просто тренінгів, смачної їжі, пахучої природи і невідомих комашок. Зрештою це все вилилося в перформанс-дослідження під назвою «Повернення», який ми показували в Новограді-Волинському. Це дійсно було хороше. Дуже. Ось так. А про одне погане все ж таки розкажу. Я досі не розумію, де в Дмитра Наумця (актор Львівського академічного драматичного театру ім. Лесі Українки), який все це придумував і втілював, береться стільки бажання тепла і любові, що його вистачає на всіх нас, і не тільки нас. А поганим я це назвала тому, що я дуже не люблю, коли чогось не розумію.
Iнна ГУЗЕНКО, продюсер центру «Play Fashion»
— Якщо говорити про те, що сталося хорошого зі мною останнім часом, то днями я зустрілась з першою випускницею мого центру — теле- та радіоведучою, яка вже багато років працює та живе в Києві. Вона вдячна мені за те, що наш центр став платформою для старту реалізації її мрії. І мені це дуже приємно. Наш Центр базується в Одесі, але нещодавно ми відкрилися й в Києві. З одного боку, мені подобається, що тепер ми будемо у столиці, а з другого — мені дуже не подобаються затори в Києві. А якщо говорити в цілому, що сталося хорошого, можу відмітити те, що віднедавна в України безвізовий режим з країнами ЄС, і тепер більше людей зможуть подорожувати. Однак у нас дуже високі ціни на квитки, що є значним мінусом.
