Не знаю, наскільки є актуальними мої слова сьогодні, але все ж, вважаю, не буде зайвим в останній рік ХХ століття озирнутися й оцінити досягнення і втрати нашої держави за досить-таки недовгий термін незалежності.
Україна стала самостійною 1991 року, коли всі затамували подих в очікуванні чогось нового, незвіданого, що ось-ось мало було дати про себе знати. Так і пройшли ми, «не дихаючи», майже дев’ять років по життю. І хто знає, можливо й «задихнулися» б усі давним- давно від нестачі кисню, якби не досягнення, які хоч інколи давали нам «відхекатися».
Усі ми з хвилюванням у душі спостерігали за грою київського «Динамо». Голосно заявили про себе у світі спорту Віталій і Володимир Клички. З великим успіхом розвивається й естрада.
Але ось біда: далі підтримувати наші досягнення вже, здається, нічим. Треба ж пригадати ще науку, освіту — це основа наших успіхів, без цього нікуди! А ми з легкістю роздаровуємо свої великі уми на Захід і Схід.
Україна — надзвичайно багата талантами країна з великими можливостями. Але як розпрямити могутні плечі й підвести розумну голову? Скільки ще часу скорчені вже навіть не 52 мільйони працелюбних, розумних людей повзтимуть до фінішу свого життя золотими нивами й величними горами України, замість того, щоб насолоджуватися плодами своєї праці й цілком відчувати всю чарівність життя?
Мені ще дуже мало років, щоб я могла робити якісь прогнози на майбутнє й судити про минуле. Та попри це, мене сильно непокоїть питання про те, що чекає на мене в майбутньому. Чи буде в мене можливість стати тим, ким хочу, і чи буде потрібною Україні моя праця? Донедавна я вважала себе патріотом своєї країни, чого, на жаль, не можу сказати про себе зараз. Адже вважатися патріотом сьогодні — значить, змиритися з тим становищем, що склалося в Україні, означає вірити всьому, про що нам кажуть по телебаченню, й не вірити, що ми живемо погано, стверджуючи, що краще ми вже не можемо жити.
Небажання молоді йти в науку в найближчому майбутньому сильно позначиться на добробуті України. Молоді люди не бачать перспективи в науковій праці в нашій країні, віддаючи перевагу комерції.
Не хотілося б закінчувати своє оповідання на такій песимістичній ноті, але висновок напрошується сам: освіта стає для багатьох недоступною, наука — невигідною, а фініш уже не за горами... Втім, деякі особливості українського менталітету примушують людей хоч інколи забувати про всі труднощі й проблеми. Працьовитість, цілковита віддача улюбленій справі, терпіння — єдине, чим живуть українці сьогодні.
