Відгук на детальну статтю В.Лєсного «Про долю українського Лідера» у №16 від 30 січня цього року.
Нагадаємо, що «лідером» ми звемо чільника суспільно-політичної організації, перш за все — партії або блоку, якому доручено репрезентувати таку структуру — тобто привертати до її діяльності позитивну суспільну увагу. Але ж тут йдеться про національного лідера, особиста діяльність якого є вельми важливою для будь-якої країни. А для української нації у час її становлення наявність лідера набуває, мабуть, історичного значення: не лише задля розуміння нашого минулого (що було — то пройшло), але найголовніше для майбутнього нашого народу.
Чи маємо ми лідерів? Будь ласка — в порядку підтримки виборцями відповідних партійних структур: В.Янукович, Ю.Тимошенко, В.Ющенко та інші. Якщо не говорити про матеріальну базу очолюваних ними партійних блоків, то що, на мою думку, приваблює до них електоральну увагу? Партію регіонів, очолювану В.Януковичем, підтримує та частина громадян України, яка не вважає себе українцями і очікує від цього лідера повернення нашої держави до нової Російської імперії — тобто до колоніального минулого. Тож навряд чи він може претендувати на роль українського лідера. Очолюваний В.Ющенко блок НУ-НС заслуговує на увагу громадян переважно завдяки повазі до посади свого лідера. Та ця підтримка весь час слабшає, мабуть, через невиразність нашого Президента: навіть його щотижневі «акценти» практично не привертають уваги. До того ж, на жаль, пан Ющенко погано володіє державною мовою. Тож я вважаю, що він не має всенародної підтримки, яка потрібна лідеру. Тоді залишається Ю.Тимошенко, яка, здалеку дивлячись, є дійсним лідером свого Блоку.
Розпочати можна з головної, на думку пана В.Лєсного (див. «День» від 30 січня), вади української ментальності, основною ознакою якої є жіночість наших чоловіків: чоловік — голова, а жінка — шия... Мені, як чоловікові, це не дуже подобається. Та й євреї (про яких там багато йдеться) не всі з цим погоджуються — пам’ятаєте: якщо б я був такий розумний, як моя дружина потім. Тож «слабка стать» не завадила Голді Меїр (до речі, киянці) стати Лідером Ізраїлю.
Нагадаємо, що «пані Ю» з’явилась на політичній арені як вельми ефективний економічний лідер, який спочатку виступав під опікою П.Лазаренка, а потім активно перехопив політичну ініціативу останнього. З боку пересічного громадянина вона здається (на відміну від названих політичних колег) справжнім лідером свого партійного Блоку — і не лише тому, що виглядає чарівною жінкою. Адже саме вона репрезентує активні кроки очолюваного нею уряду — усупереч опозиції не лише Партії регіонів і комуністів, але й оточення Президента — ясна справа, не без дозволу останнього. Це й зрозуміло: адже Ю.Тимошенко є вельми суттєвим опонентом В.Ющенкові на наступних президентських виборах. До речі, така позиція щодо жінки з боку чоловіка є нечемною — хоч у політиці не до ввічливості...
Таким чином, я певен, український народ не лише заслуговує, але й невдовзі вибере собі лідера — пані Юлію! «Та вона ж жінка!..» — можуть сказати деякі мої опоненти. Так, але це нам не завадить: адже ми будемо не першою державою, яку лідер-жінка виводила з кризи. Це ж не тільки уже згаданий Ізраїль: також Індіра Ганді — в Індії, Бенізір Бхутто — у Пакистані, а також Маргарет Тетчер — у Великiй Британії.
Тож, українки та українці, підтримуємо Юлію! З нею ми підемо перспективним шляхом на зустріч з економічно та політично розвиненими країнами Європейського Союзу — і станемо дійсно європейською (не євразійською) країною.
