Відгук на статтю Г. Шибанова «Національна інтелігенція в сучасному вимірі» (№130 від 25.07.2008 р.)
На моє переконання, не потрібно чекати, поки ті 3% можновладців, про які ви згадуєте і які фактично володіють національним багатством України, під впливом «совісті» та «сорому» самі добровільно поділяться своїми статками. Не дочекаємося... Необхідно наступне.
Створити законодавчу базу для «легалізації» вкрадених олігархами у народу капіталів — «Закон про амністію капіталів» (я його умовно так назвав). Цим законом передбачити повернення народу орієнтовно 75% статків можновладців.
Створити незалежні профспілки інтелігенції, які б стояли на сторожі її інтересів.
Затвердити положення, що відсоток заробітної плати в одиниці продукції не повинен бути нижчим 40% (а не 8%, як зараз) від вартості її (це, безумовно, стосується не тільки інтелігенції, а й інших верств населення).
Перейти негайно на погодинну оплату праці.
Диференціація в оплаті праці повинна бути, але така, щоб інтелектуальна — оплачувалась у декілька разів вище, ніж фізична, особливо некваліфікована. Тоді, можливо, й наша інтелігенція стане заможнішою, а вимушені емігранти «потягнуться» додому.
Це тільки найнеобхідніші кроки (на мою думку), які повинні й можуть ствердити сучасну національну інтелігенцію як потужну рушійну силу на шляху демократичних перетворень України та створення справедливого суспільства.
І найголовніше — хто все це буде втілювати? Вірно, все ті ж олігархи, які стоять біля державного керма у ВР, які все це бачать, розуміють, «кивають згідно головами» (що треба щось робити), але ж нічого не роблять і не зроблять для народу, тому що вони там (у ВР) для вирішення не народних проблем, а своїх кровних. Ну не вороги ж вони самі собі, щоб себе ж і шмагати?!
Цікаво почути інші думки щодо цього.
