Шановна редакціє!
Не міг не відгукнутися на пропозицію взяти участь у дискусії про вплив інтелігенції на владу та суспільство, оскільки ця тема майже не висвітлювалася в пресі з часів горбачовської «перебудови», хоча від того і не стала менш актуальною.
Пам’ятаючи про те, скільки списів було зламано свого часу навколо визначення інтелігенції, я вибрав найпростіше рішення — заглянув до «Словника соціологічних і політичних термінів» (Київ, «Вища школа», 1993). Ось що я там побачив: «Інтелігенція — соціальна верства людей, професійно зайнятих розмовою, переважно творчою працею, яка потребує... тривалої спеціальної підготовки. Інтелігенція не просто соціальна група освічених людей, чисельність і вплив яких постійно зростають. Це ще й специфічна спільність, яка вбачає смисл свого існування в тому, щоб нести плоди освіченості в маси...»
Тезу про зростання впливу інтелігенції залишимо на совісті авторів «Словника» — певно, вони мали на увазі не нашу з вами Батьківщину. Більш цікавим тут видається сам критерій, за допомогою якого нам пропонують визначати належність тієї чи іншої особи до «специфічної спільності».
Вчитель, який торгує на базарі, розумовою працею займається чи фізичною? Чи можна його вважати інтелігентом, якщо від своєї професійної діяльності він має лише головний біль, а від торгівлі — хоч якусь копійку?
Можу навести і дещо веселіший приклад інженера, що ціною надзусиль поставив на ноги власну фірму і перетворився на середньої руки підприємця, куди йому зараз іти — до інтелігентів чи до «нових українців»?
Хрестоматійний приклад «єднання» української інтелігенції свого часу змогли побачити на телеекранах мільйони глядачів. Доктор наук Н. Вітренко намагалася дістати ногою поета П. Мовчана, який опинився на підлозі за допомогою ще одного «інтелігента» В. Марченка. Складається враження, що освічена людина, втрапивши до коридорів Верховної Ради, починає грати за чужими правилами і автоматично втрачає власне обличчя. Протилежні приклади (А. Сахаров, Г. Старовойтова в Росії, на мій погляд, були лише винятками, котрі підтверджують загальне правило.
То ж чи здатна взагалі інтелігенція впливати на владу?
Теоретично, можливі два варіанти такого впливу: безпосередній, через входження до владних структур, та опосередкований — шляхом створення певної духовної атмосфери в суспільстві.
Перший варіант довгий час відкидався нашою інтелігенцією, багато хто і зараз вважає (і небезпідставно!), що політика — брудна справа. Для іншої ж частини цієї соціальної верстви єдиною перепоною на шляху до влади була лише банальна нестача коштів.
Та ось з’явився новий «Закон про вибори», знайшлися спонсори — і списки багатьох партій прикрасили своїми прізвищами шановані діячі науки та культури. Ну і що з того?
Невже співак Д. Гнатюк визначає політику «Громади»? Невже актриса В. Заклунна серйозно впливає на курс Комуністичної партії України? Верховна Рада не стала інтелігентнішою від наявності у ній кількох поетів (фракції НРУ та КПУ), як не перетворився на публічний дім італійський парламент, хоча в ньому й засідала свого часу зірка порнографічного кіно.
Діяльність інтелігенції була досить помітною лише на етапі предвиборної кампанії. На кожного більш-менш серйозного кандидата працювали професійні команди психологів, соціологів, журналістів абощо. Хто впроваджував нові виборчі технології, писав партійні програми, гасла, розробляв макети листівок та плакатів? Аж ніяк не шахтарі і не селяни! Саме люди з вищою освітою тягнули до парламенту «нових українців», а тепер марно чекають подяки від своїх висуванців.
Спробуємо тепер розглянути інший варіант впливу інтелігенції на владу — шляхом створення певної духовної атмосфери в суспільстві. Як на мене, він є більш природним і більш традиційним для нашої країни, ніж попередній. Одначе і його ефективність теж викликає значні сумніви.
Згадаймо перебудовчі роки. Нечувано зростають тиражі літературних журналів. У суспільстві піднімається хвиля зацікавленості питаннями і теорії, і політики, і економіки. Популярність деяких публіцистів конкурує з популярністю естрадних зірок. «Свежий ветер — он не зря прилетал!» — гримить з динаміків по всьому Союзу.
Дарма він прилітав, як виявилося пізніше. Просто влада змінила застарілий ідеологічний одяг на більш сучасний, а інтелігенція лише «наукова» обгрунтувала та ще й оспівала цей процес.
Теоретично залишається ще один важіль впливу на суспільство — виховання підростаючого покоління. На практиці ж, «сіячів розумного, доброго, вічного» влада змусила думати в першу чергу про власне виживання. Сьогоднішнє «недофінансування» освітньої галузі добряче гикнеться Україні років через десять — п’ятнадцять.
Виходить, що реальних засобів впливу на владу та суспільство в інтелігенції зараз немає. Є лише певна надія, що такі засоби, можливо, з’являться внаслідок змін на політичному олімпі. Гріх не скористатися з унікальної для України (та й для всієї СНД) ситуації — серед реальних претендентів на президентський пост з’явилася інтелігентна людина, до того ж нічим не заплямована. Євген Марчук має шанс об’єднати навколо себе мільйони громадян України — всіх тих, хто не бажає бачити на чолі держави як нинішнього президента, так і будь-кого з його лівих опонентів.
З повагою
Едуард ЗУБ
Харків
