Незмінна концепція розвитку, яка пропонується комуністами, — збереження символіки радянської України, об’єднання з Росією і відмова від незалежності тощо, аж до диктатури пролетаріату.
Однак більшість (я маю на увазі не «більшість» у парламенті, а народ) уже не хоче цього. Чи ви обіцяєте нам, як Горбачов, соціалізм із «людським обличчям»? Проте вже намагалися це зробити, і не один рік, і не ми одні. І нічого не вийшло. Можливо, в нас було щось не так? Правителі були не ті? Ну, а в інших державах?..
Скажіть, чому Фінляндія (колишня відстала колонія Росії) сьогодні може не тільки прогодувати себе, але й нам допомогти? Ах, народ не той. Тоді чому така істотна різниця (і ви знаєте, не на користь соціалізму) між НДР і ФРН? Між Південною і Північною Кореєю?
Я не хочу сказати, що спроба побудувати соціалістичне суспільство (по суті, з біблійними заповітами) не принесла ніякої користі. Ми тоді примусили задуматися багато які передові країни Європи й Америки над соціальними і правовими проблемами людства. Однак саме вони і вирішили їх, а ми поки що обіцяємо, граючи на тому, що ми сьогодні живемо справді гірше, як за «соціалізму». А чи не ви в цьому винні? Адже ключові пости, і не тільки в парламенті, але й в управлінських структурах Президента займали ви. Та й у бізнесі також. Отож час би вам, шановні товариші, переглянути свої позиції. Навіть Китай за умови збереження провідної ролі комуністичної партії йде до ринкової економіки. А це значить і приватизація, і розпуск колективних господарств, із чим ви не згодні.
Ви, товариші, сіли не в той автомобіль. Причому чужий. Ви нас у свій автомобіль після 17-го не брали, а садили нас у товарняк і відправляли «на Соловки». Ми не маємо наміру зловживати своєю владою. Ми просто переконливо просимо вас, вийдіть, будь ласка, на наступній зупинці і знайдіть собі інший транспорт, бо ми їдемо не в той бік, куди б вам хотілося.
Ні, будь ласка, залишайтеся опонентами (навіть маючи легальне становище), але за стінами парламенту. А якщо хочете їхати з нами в одному напрямку, то тоді (і це цілком доречно) зупинімося на хвилинку та обговорімо, яким шляхом нам їхати до кінцевої мети. А кінцева мета, природно, в нас має бути одна. А якщо ні, то винесімо це питання на референдум. Станіслав ПОЛЯНСЬКИЙ, професор Національного університету будівництва та архітектури, Київ
