Наприкінці минулого року батьківщина Григорія Сковороди (1722—1794), мальовничі Чорнухи, зібрала багато гостей з різних куточків України, із закордону. Тут проходили Всеукраїнські Сковородинські читання, організовані Переяслав-Хмельницьким державним педагогічним університетом, а також обласне літературно-мистецьке свято «Благословенні ви, сліди мандрівника Сковороди».
Директор Інституту літератури ім.Т.Шевченка НАН України, академік Микола Жулинський проникливо говорив тоді про велич постаті Сковороди, про його актуальність і сьогодні, про те, що, коли б ми вчилися, як слід, у нього — були б щасливішими, успішнішими й мудрішими. Один із ораторів сказав, що окрім творів Тараса Шевченка, на робочому столі всіх, хто хоче жити за Божими настановами, відчувати біль і відповідальність за долю Вітчизни, обов’язково повинні лежати дві книжки з творами великого українського Сократа Григорія Сковороди. Є переклад його творів на сучасну українську літературну мову, здійснений Валерієм Шевчуком і Марією Кашубою, що полегшує сприйняття написаного філософом, допомагає зрозуміти ту епоху, в яку він жив і творив, що нам заповідав. І хто вдумливо осягне написане ним, упевнений, ніколи не буде розлучатися зі Сковородою, постійно звертатиметься до нього, бо мудрість і сила його думки може не тільки дати поради у складні періоди життя людини, а й стати великою мобілізуючою силою в її діяльності, у просвітленні, духовному та моральному оздоровленні.
Він не раз також писав, що збагачення будь-якою ціною — це згубний шлях для людини.
Хоч у світі я поганий — лиш би був богат:
Нині совість не у моді, дасть лиш злато лад.
Як нажив, не запитають, був би жирний гріш.
Як богат, то всім я брат, чесного не згірш.
І підтвердження цьому — події наших днів, сумна статистика «жертв» дикого ринку, який ми збудували в Україні, переорієнтація на меркантильні інтереси, котрі заполонили душі більшої частини суспільства. Сковорода радив: «...Тікай від розмов з цими пожадливими до наживи. В серці їх погане сім’я виплоджує жовч і зміїну отруту, що вбиває душу».
Не завжди задумуються і над мудрими словами Сковороди, котрий писав: «Сьогодні скіпетр і корона, а завтра слава худа». Це стосується тих, хто біля керма влади. Здебільшого із значною частиною владців відбувається саме так, про що попереджав філософ. У нас рідко буває так, що після того, як керівники йдуть з посад, їх згадують добрим словом. Це, мабуть, тому, що вони ставлять на перший план задоволення своїх меркантильних, егоїстичних інтересів, а не вірне служіння народові й державі, які довірили їм вершити долі людей.
Ось і після позачергових виборів до Верховної Ради України політичні баталії не вщухають. І як не старалися бізнес відділити від влади, серед парламентарів бачимо немало знайомих облич, представників великого капіталу, і зрозуміло, що ті мільйони, які вони витратили на підтримку своїх партій під час виборчих перегонів, обов’язково постараються повернути, причому у кратному розмірі. Такою є суть олігархічно-кланових інтересів, і тому так настирно бізнес проникає у владу всіх рівнів. І, мабуть, всьому цьому не буде ні краю, ні кінця. І всіх колись зрівняє невідворотна закономірність — на місці вічного успокоїння... Життя людини — це мить, і, як вчив Сковорода, його прожити треба гідно, залишивши добрий слід на землі.
Такі постаті, як Сковорода, народжуються раз у кілька століть. Вони наша надійна духовна опора. А чи вчимося, як слід, ми у них?
