У суботу-неділю була зачарована розважальним патріотичним гумор-шоу «Я люблю Україну» на телеканалі «1+1».
Сама собі здивувалася, бо як фаховий філолог, викладач вишу критично ставлюся до масової культури.
Підсумувала свої враження: було весело, було смішно, було динамічно, пізнавально, і, нарешті, я була горда тим, що на українському телеканалі з’явився такий нестандартний і вдалий проект.
Чому весело й смішно? Тому що ніхто не обмежував учасників шоу у висловлюваннях, жартах, імпровізаціях, мові: Дмитрові Коляденку спрогнозували пам’ятник не на коні, а на столі; на честь актриси Ольги Сумської назвали цілу область в Україні.
Динамічність програми зумовлена ритмом, у якому ставилися завдання і запитання, швидкою реакцією гравців, енергією запалу молодих членів команди, що струменіє до всіх учасників шоу і телеглядачів, миттєвою імпровізацією їх на будь-яке запитання: «гірко» (поцілунки) з призовим авто «Запорожець», що має тюнінг «позашляховика»; вишукані реверанси продюсера Ігора Ліхути.
Приємно було відзначити під час програми, що я, глядач, знаю синонім до слова «димар» («бовдур»), знаю найглибше озеро України (Світязь), першого виконавця пісні «Я піду в далекі гори» (В. Івасюка) тощо. Із сумом для себе відзначила, що певні області та річки України за схематичним зображенням їх на мапі не впізнаю; складність викликало завдання витлумачити значення слів «гутник», «загуменковий», «пейоративний».
Чому це, на мій погляд, нестандартний і вдалий проект? Тому що він є міксом багатьох складових (гри, імпровізації, конкурсу ерудитів, пісенного конкурсу, політичного ток-шоу, конкурсу капітанів, змагання команд тощо), але підпорядкований важливій та актуальній проблемі: вихованню патріотичних почуттів українців.
На перший погляд, шоу чітко поділено на дві команди — синю і жовту («синяки» і «жовтки») (алюзія до кольорів державного прапора України). Але надалі ця чіткість розмивається: серед учасників гри — актори, спортсмени, телеведучі, співаки, продюсери, танцівники, травесті-діва. Запитання і завдання — з усіх видів знань: музика, історія, мова, література, географія, геральдика, кулінарія. Глядачі не лише вболівають, а й підказують, допомагають вирішувати складні завдання.
Програма має дещо хаотичний, різоматичний характер, де стрижнева думка не давить, не впадає в око одразу.
Учасники шоу не мають чітко визначеної оригінальної ролі, вони є певними прототипами. Пародійність, вторинність образів, симуляція образів типових українців надає шоу іронічної легкості.
І, нарешті, марно шукати одноосібного автора цього шоу: ми бачимо тут відгомін ток-шоу «Найрозумніший», музичного проекту «Вгадай мелодію», танцювального шоу «Танці з зірками» та ін.
Еклектичний характер має мова проекту: тут і українська літературна мова (треба поцінувати фаховий рівень мовлення молодої телеведучої Лідії Таран, котра, проте, в емоційному запалі іноді зривається на «йолки-палки»), і російська, і розмовна, і сленг, і вульгаризми, і рекламно-футбольний слоган: «Жовта бляха у Наташі — перемога буде наша!» Однак те, що саме ведуча програми послуговується українською мовою, ненав’язливо розставляє в програмі пріоритети й акценти.
Еклектики додає вбрання учасників гри: хтось у вишиванці, хтось у джинсах, хтось у гламурній рожевій сорочці.
До чого таке розмаїття? Для того, щоб показати, якими різними є українці (як, власне, всі народи світу), і саме в цьому їх справжня сила і цінність.
Саме завдяки цьому гумор-шоу ми бачимо талановитих, юних і досвідчених, розумних і веселих, винахідливих і надійних УКРАЇНЦІВ. Не масу, не електорат, не уніфіковане населення, а команду ОСОБИСТОСТЕЙ.
Мене, телеглядача, переповнює гордість за те, що в Україні зуміли зробити нестандартне, незашорене, веселе, іронічне шоу й утілили образ Вітчизни як рух, боротьбу-змагання команди обдарованих людей.
Мета досягнута: таку Україну я люблю.
