В Одесі відбудували, в Криму встановили, а в Луганську, як повідомив «День» від 25 жовтня і 1 листопада ц. р., лише збираються спорудити пам’ятник Катерині ІІ. В останньому випадку — з вельми сумнівного приводу, нібито саме вона заснувала Луганськ. Та за цим приводом, як за фіговим листком, приховується захоплення усіх тих, хто бажає бачити такі пам’ятники на нашій землі, зовсім іншими діяннями російської самодержиці. А саме, Софія Августа Фредеріка, вона ж — Її Імператорська Величність Катерина ІІ:
- щедро, направо й наліво, дарувала українські землі російським вельможам та нашим перевертням, які зрадили свій народ й вірно служили «матушке-государыне» та її імперії;
- дарувала разом із населеними пунктами — селами та хуторами, перетворюючи вільних українських хліборобів на кріпаків;
- 1764 року скасувала інститут гетьманства, останнього гетьмана Кирила Розумовського позбавила булави. Того року, за словами відомого композитора та історика Миколи Аркаса, «кінчається хоч і гірке, та все ж схоже на самостійне, життя України». Наступні два десятиліття Україна поступово втрачала всі права автономії, що належали їй за Переяславськими угодами 1654 року, і фактично перетворилася на колонію Російської імперії, що й засвідчують наведені нижче факти;
- 1775 року домоглася знищення Запорозької Січі. Після обговорення плану руйнування фортеці у раді цариця доручила здійснити цю акцію авторові плану, Новоросійському генерал-губернаторові Григорію Потьомкіну. У своєму маніфесті з приводу нищення Січі імператриця зазначала: «Сечь Запорожская вконец уже разрушена, со изстреблением на будущее время и самого названия запорожских казаков, не меньше как оскорбление нашего императорского величества через поступки и дерзновение, оказанные от сих казаков в неповиновение нашим высочайшим повелениям»;
- 1781 року полковий устрій колишньої Гетьманщини змінила на намісницький — Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське та Харківське намісництва. Так в Україні була знищена тогочасна виборча система;
- 1783 року скасувала козацький устрій України, що призвело до спотворення її національного обличчя;
- того ж року своїм указом запровадила в Україні кріпосне право. Кріпаками стали не лише ті селяни, які мешкали на дарованих імператрицею землях, а й решта;
- у таємній інструкції генерал-губернаторові князю Вяземському давала наставу: «Малая Россия, Лифляндия и Финляндия суть провинции, которые правятся конфирмованными им привилегиями, нарушить оные отрешением всех вдруг весьма непристойно было б, однако ж и называть их чужестранными и обходиться с ними в таком оке оснований есть больше, нежели ошибка, а можно назвать с достоверностию глупостью. Сами провинции, также Смоленскую, легчайшими способами привести к тому, чтобы они обрусели и перестали бы глядеть, аки волки с лесу... когда в Малороссии гетмана не будет, то должно стараться, чтоб век и имя гетмана исчезли, не токмо б персона, какая была произведена в оное состояние»;
- малоросійський генерал-губернатор П. Румянцев упродовж 20-літнього правління краєм упроваджував у життя іншу таємну Інструкцію цариці: «Стараться искоренить среди украинцев взгляд на себя как народ, полностию отличный от русских».
На цьому перелік «славетних» діянь імператриці закінчимо. Лише зауважимо: дослухайтесь, шановний читачу, до мови, яку ви здебільшого чуєте навколо, й оцініть, наскільки плідно попрацювала свого часу імператриця. І ще. Декому дуже кортить, аби пам’ятники Катерині ІІ плодилися в Україні, мов гриби після дощу. Щоб їх було не менше, ніж «преподобному» Іллічу. Бо хоча ці діячі сповідували протилежні ідеології, різницю в їхніх поглядах на Україну й у ставленні до неї годі шукати й під електронним мікроскопом.