Україна в котре незабаром стоятиме перед вибором: або, або... У повітрі витає невдоволення і страх нового обману. Практично всі події знову обертатимуться навколо столиці. Здається, що скоро на периферії не буде жодного талановитого раціоналізатора, письменника, лікаря і т. д., — усі ж-бо їдуть до Києва, в тому числі й викладацькі кадри. До речі, якщо ще досі не втекли за кордон. Усе впирається в гроші. Аби не бути голослівною, скажу, що останній Книжковий форум у Львові — наочний тому приклад. Хто там представляв Івано-Франківщину? І як усе відбувалося? Знову найталановитіші опинилися «за бортом».
Нині, як ніколи, письменникові потрібен продюсер. Без «розкрутки» не відбулося б і половини книжкового форуму, і не лише в місті Лева... Не знаю вже, до яких депутатів звертатися, аби нарешті впровадили й контролювали виконання в Україні «Авторського права». Християнська мораль зобов’язує забути й простити своїх кривдників. Зрештою, кажуть, що особливо не можна говорити щось погане про померлих. Навіть якщо вони крадії і вбивці. Але ж ми говоримо про Пилата! Говоримо про Юду, який продав Христа! То чому про вбивць (в тому числі, відомих журналістів), не дозволено говорити прямо? Чому все це необхідно не розголошувати, озираючись на... самого себе, мовляв, а ти хто такий чи така, щоб судити? Невже, коли ми говоримо правду, то судимо?
То де ж істина і в чому вона? В здобутках, про які в центрі ніхто не знає? В прощенні старих гріхів і сподіваннями на Всевишнього? Чи в прагненні «за гроші» знову піти на Майдан? Чи не за гроші. Тоді за що?
Як забути тих, хто нас обманув?!
Зневіра все частіше відбивається тінню смутку на обличчях людей похилого віку. «Не за таку Україну ми боролися», — кажуть вони, і мають рацію. Адже показові чвари українських політиків не додали Україні слави, а принизили її на весь світ. Зрештою, можна сказати усім: «Прощаю»... Але чи поліпшиться від цього наше життя? Письменник повинен писати книжку, художник — малювати картини, вчитель — навчати, шахтар — добувати вугілля тощо. Здавалось би все просто. Але нас дурили й дурять. Тому науковець — з келькею в руках, а колишня секретарка — депутат у ВР... Я вже не кажу, що письменник віддав першість... графоману. Коло змикається. Чи не тому, що ми дуже легко забули свою історію, простивши все і вся усім?!
