Доброго дня, шановна пані Ларисо!
Днями зайшла до книгарні «Є» та купила декілька книг вашого видавництва.
Ще на зустрічі, коли відбулося моє перше знайомство з книгами, мене пройняла назва однієї з них — «Ваші мертві вибрали мене...» (вже сама ця назва є безмежно глибокою).
Почала з неї. Настільки легко читалось, що прочитала за два вечори.
І ось хочу поділитись враженнями та думками.
Про те, що титанічна праця Джеймса є дійсним подвигом, стало зрозуміло з першої ж статті.
Далі Джеймс торкається питання, як і чому Захід реагував на Голод та аналізує події, що відбувались в той період в Рядянському Союзі. І лише краєм він зачепив питання, що те зерно та продукцію, яку забирали в людей, продавали за кордон (можливо в інших його рукописах це питання розкрито ширше?).
Але, як на мене, то основна причина, чому Захід того часу мовчав, криється в тому, що саме до США та Німеччини і вивозили продовольство, і продавали за валюту, а на вилучені кошти й будували радянську державу. Адже для будівництва підприємств потрібні були гроші, обладнання та інженери. І оскільки кращі уми дореволюційної Росії були знищенні, а рештки іммігрували, то саме за продовольство з України та золото царської Росії Захід з радістю допомагав новоствореній державі розбудовуватись. Це вже потім була наука, передові технології та кращі в світі фахівці.
А тоді був, наприклад, контракт із США, про кредит в 200 мільйонів доларів, який надавався на розбудову радянської держави. Якщо перевести таку суму в сучасний еквівалент, то це вже буде 200 мільярдів доларів. І, не зважаючи на те, що він надавався, якщо не помиляюсь, на 10 років, може трохи більше, то автор слушно зауважив, що сьогодні жодна держава світу не змогла б отримати такий кредит.
Це маленький приклад. Переконана, що Джеймс та інші дослідники, хто мав можливість отримати доступ до маленької частини архівів великої держави, наочно побачили ціну тих реформ та будівництва. Так Голодомором, як і війною, частково було знищено українство, (це власне моя точка зору), але було й вирішено багато економічних питань. І оскільки існувало безліч внутрішніх, політичних та зовнішніх проблем, то будували державу як могли. А за відсутністю совісті та моралі, методи використовували найжорстокіші, головне — результат, а ціна нікого з керманичів не хвилювала, тим більше не хвилювала й кількість людських жертв.
Тому, напевно, дружина Джеймса у своїх нотатках і написала, що побачивши та оцінивши жорстокість радянської держави, не говорити було не можливо, розуміючи що реакція Заходу це лише геополітика певного періоду, вигідний компроміс для обох сторін.
Тож, думаю, якби дослідники ретельніше взялись вивчати дане питання, не зважаючи на шалений супротив щодо отримання частини документів, то результати були б не менш вражаючі і навіть, можливо, радянську владу людство засудило б не менше ніж фашизм, а питання Голодомору як геноциду, давно вже було б прийнято на рівні ООН більшістю.
Але це вже роздуми про сьогоднішні реалії...
З великою повагою до вашої роботи Жанна БАЛАБАНЮК
