Мої спроби щирим серцем відгукнутися на державні заклики боротися з усім, що нам найперше заважає жити, тобто з неліцензійною програмною продукцією, почалися ще позаторік. Я купив електронний словник в одній великій московській фірмі, котра має своє представництво в Україні. Для цього мені треба було поїхати трьома видами транспорту на протилежний кінець Києва, на найвищий поверх по-сучасному плутаної будівлі без ліфта, почекати, доки у клерків між кавою і цигаркою з’явиться час на клієнта, одержати квитанцію, спуститися вниз, розшукати у завулку за квартал звідти банк, вистояти чергу, повернутися до комп’ютерних «небожителів», одержати квитанцію, піти, куди пошлють, аби одержати коробку з продуктом. Продукт удома відмовився працювати після другого чи третього запуску. Довелося звертатися до клерків, котрі довго не відгукувалися, і розв’язувати проблеми лишень після тривалого листування з московською конторою, котра стоїть ближче до заокеанського власника, а тому й працює справніше. Натомість програма цілком ліцензійна і, якщо її від часу до часу перевстановлювати, втрачаючи свої дані, працює вона нівроку. Щоправда, якби я не боровся за ліцензійність і не витрачав сотні гривень на такий продукт, то за двадцять гривень купив би цей продукт плюс ще надцять програм на диску на Петрівці й лиха на свою голову не шукав би.
Невдовзі мені довелося купувати в дуже солідній фірмі біля станції метро «Лівобережна» ліцензійний електронний словник з геодезії й картографії. Але виявилося, що на місці купувати не можна. Порядок купівлі такий: ви пишете запит електронною поштою, вам висилають квитанцію, ви оплачуєте квитанцію в банку, скануєте вдома квитанцію й копію відсилаєте за пару кварталів до фірми, яка присилає вам підтвердження про одержання й за кілька днів з якоїсь іншої адреси фахівець надсилає вам купу файлів з «ключем» для встановлення. Ви все собі скачуєте, встановлюєте… Але програма не працює. Перевстановлюєте, а вона не працює. Починаєте електронною поштою листуватися з фірмою про цей ліцензійний продукт, але фірма чемно відповідає, що вона лише торгує, а до ліцензійного продукту має відношення той фахівець, котрий мені надсилав файли з «ключем». Через якийсь час фахівець озвався і ще зо два рази надсилав мені пакети, а я їх скачував і встановлював. Через декiлька місяців мені така співпраця обридла і я ліцензійний продукт викинув, записавши витрати (понад 100 грн.) у збитки. За півроку солідна фірма озвалася до мене, рекламуючи нові продукти, але тут я вже не витримав і висловив їм половину того, що я про них думаю. У відповідь мені ще раз прислали пакет файлів для скачування. Щоправда, якби я відразу пішов на Петрівку й купив цю програму на неліцензійному диску, мені особисто мороки було б менше. Проте боротьба потребує жертв.
У зв’язку з науково-технічним поступом ліцензійні програми, котрі здебільшого працюють погано, підвищили свої вимоги до апаратних характеристик, і я придбав найсучасніший новий лептоп з перевстановленим ліцензійним домашнім ХР. Після натужного запуску, ХР зажадала виходу в iнтернет і довго щось там собі качала, використавши мій двомісячний ліміт трафіку. Встановилося скачане самочинно, й двічі комп’ютер був на межі колапсу. Довелося відновлювати систему за допомогою ліцензійного диску. Відновилося. Але лептоп припинив бачити рівно половину моїх пристроїв, які приєднуються за допомогою USB та інстальовані за допомогою ліцензійних дисків. Частина захисних програм, встановлених ще на заводі фірми «Асус», взялася блокувати роботу лептопа, бо програми новіші за заводські установки. Коли спробували заводські приключки повідмикати, машина сказала, що без того працювати не буде. Довелося все повернути назад.
Як законослухняний громадянин, я поринув на два місяці у листування з заводом, його представниками у Москві, Києві, писав щодо програмних непорозумінь до США, але завод мені порадив іти до гарантійної майстерні, де на моє звернення зреагували без ентузіазму й запропонували збирати коробки від лептопу, котрі я вдома не колекціоную, документи та їхати на протилежний кінець Києва, аби зачекати «у моря погоди», а зі США подякували за розповідь про проблеми й попросили писати ще, бо це їм допомагає вдосконалювати те недосконале, за що з мене через посередника вони здерли гроші.
Тим часом розумні люди порадили мені викинути ліцензійне програмне забезпечення та поставити професійну операційну систему, опрацьовану хакерами. Коштує таке забезпечення приблизно у 70 разів дешевше й працює без проблем. Лептоп прозріває («Асус» насправді гарна фірма) й починає все довкола «бачити». Однак совість диктувала своє, й вирішив я наостанок звернутися до солідного форуму програмного забезпечення на mail.ru. Там одразу відгукнулися фахівці з усіх-усюд, бо тільки в мене, «чайника», виявилася така проблема. Опускаючи лексичні надмірності й ненормативності, до котрих вдалися фахівці у своїх порадах, зрозуміти можна було таке: який же ідіот ставить на «Асус» ліцензійне ПЗ, та ще й домашній варіант ліцензійного ХР? Всі одноголосно порадили викинути оте все на смітник, а поставити неліцензоване опрацювання професійного ліцензованого продукту, де виправлено всі недолiки американців- заводу-продавця, й працювати в своїй професійній галузі без проблем. Про всяк випадок поїхав ще й на Петрівку. Там, як завжди, після чергового рейду поліпшувалась і покращувалась аґітація проти хакерів, посилювалося звертання до совісті людей у боротьбі за ліцензійність, а попід наочною аґітацією продавалися доопрацьовані місцевими умільцямі майже досконалі продукти, тільки на п’ять гривень дорожче. Бо чергові п’ять з кожного диску — це ціна з неліцензійністю. До речі, неліцензійний продукт, на відміну від ліцензійного, вам привезуть ще й додому і встановлять те, на що ви вкажете пальцем. На відміну від «налагодженої» системи ліцензійної торгівлі.
У мене на столі поруч із ліцензійним продуктом лежить «відремонтований». Шкода дивитись, як мучиться лептоп з ліцензійною морокою. Про втрати (і моральні, і фінансові) для своєї роботи я мовчу. З останніх сил борюся із собою, але снаги до боротьби дедалі меншає.
