Для багатьох — не лише українців, а й численних іноземців, — Майдан-2004 відновив майже забуті відчуття народного єднання, духовного сплеску та народження нових сподівань. Уже в повітрі тоді почали витати наївні думки про духовне відродження, ба, навіть про те, що, можливо, Україна стане добрим прикладом для інших народів…
Тим болючішим стало розчарування, особливо для тих, хто на Майданах відстоював свої погляди і сподівання.
У пошуках пояснень висловлено чимало тез і теорій, образ та цинічних нарікань.
Одне з почутих пояснень виглядає дещо дивним, однак при глибшому його розгляді, здається досить імовірним: останнім часом чимало людей схиляється до думки, що майже всі суспільні процеси свідчать про стійкий регрес: людство не прогресує, навпаки — невмолимо наближається до самознищення.
Український Майдан показав, що духовна складова людей ще має шанси відновитись після багатьох століть її тотального нівелювання й перемоги матеріальних чинників, особливо у визначенні пріоритетів на ближче і подальше майбутнє.
Здається, Уїнстон Черчілль свого часу казав, що демократія — поганий суспільний устрій, але кращого людство не придумало. Демократичні принципи «влади народу та рівності», взяті за основу Заходом, насправді ніякої влади народові не дають. Хіба що — можливість вільно й без перешкод віддавати під час виборів свій голос за когось із тих, хто й так майже дістався до вершини владної піраміди. Рівність? Рівні можливості в заматеріалізованому світі якраз і сприяють тому, що владних вершин швидше досягають сильніші в матеріальному, а не духовному сенсі: ті, хто однозначно обирає фінансову, кар’єрну вигоду, йдучи на компроміси з мораллю. Слова ж про відданість високим ідеалам для таких політиків, як правило, залишаються тільки словами…
Ті поодинокі більш духовні особистості, котрим якось вдалося дістатись до високих посад, дуже швидко переконуються у власному безсиллі змінити ситуацію таким чином, як вони собі це уявляли, й з часом або деградують, стаючи «як вони», або скочуються донизу, де ще є чимало їм подібних, але котрі не мають ніякого суспільного впливу та лиш можуть єдине: зберігати з покоління в покоління такий собі підвид — «людина порядна».
Хіба не про це часто йдеться в приватних розмовах, можливо й іншими словами, зокрема: що чесніша, порядніша людина, то важче їй у сучасному світі? Пристосуванці, брехуни, люди, здатні на більшу або меншу зраду, підлість чи насилля, навпаки, процвітають, створюють бізнес, багатіють, купують посади, групуються й починають нав’язувати свої погляди і стандарти суспільству — це вони називають «умінням жити». Що найстрашніше — недосвідчена молодь, спостерігаючи за їхніми успіхами, починає вірити, що дійсно, тільки такими способами можна вдало налагодити своє життя, забезпечити родину…
Те, що діється в Україні, — з кланами, які її дограбовують, з низькопробними фільмами й іншими «творчими» програмами, що пливуть із Заходу і «глушать» залишки народної духовності та ще багато іншого — усе це болить — неймовірно!
Що найдивніше — на самовдоволеному Заході, який зумів, як каже Михайло Задорнов, цивілізовано налагодити «життя тіла», але занедбав духовну складову, — там болю не відчувається. Там мало хто — у всякому випадку майже нечутно — насправді стурбований політикою подвійних стандартів, зокрема, коли заради доступу до нафтових чи газових родовищ лідери націй закривають очі на злочинні дії своїх колег або, до прикладу, погоджуються підтримувати очільників США у їх війнах… Можливо, ситим, матеріально забезпеченим європейцям чи американцям все важче піднімати очі до неба й пригадувати, що люди насправді мають дві складові — духовну і матеріальну, — причому, перша — важливіша? Вони призвичаїлись формально це визнавати, відвідуючи церкву, звично, так би мовити для галочки, молячись перед початком роботи чи перед мандрівкою…
Щодо нафти і газу, то вже давно мислителі попереджали, що залежність людей від цих енергоносіїв нічого доброго не дасть. У першій половині минулого століття Олдос Хакслі писав: «Світ пахне нафтою». Сатьям Упхар згодом додав: «Нафта і газ стають основою світової економіки й причиною глобальних політичних «розборок». Світ смердить нафтою, і можливо, хтось уже запалив гніт… Глобалізація є закономірним результатом механістичного «прогресу» з його комп’ютерами, Інтернетом, мобільним зв’язком, біотехнологіями і т.п. Це торжество «світу кількості», у якому всі аспекти істинної якості зведені до нуля… Політика й бізнес вампіризують увесь соціум, захоплюючи його вітальний ресурс… Нині вся вертикаль енергетичного обміну закрита. Вірніше, закрита «згори», з Неба. «Знизу» вона якраз відкривається у всьому об’ємі, — про це попереджав Рене Генон. Людство помпує енергію практично повністю «з-під землі… Катастрофічно зростаюча кількість хвороб, синдром хронічної втоми, безсоння, інші слабкості… — все це є наслідком відсутності правильної циркуляції соціальної енергії…»
Тут доречним було б нагадування про значення древнього символу хреста, який означає напрями сакральних енергетичних взаємозв’язків людства: вертикальний і горизонтальний. Виходить так, що енергообмін з Небом люди для себе поступово закрили, замінивши його «з-під землі». На горизонтальному ж переважає «вампіризм» сучасних політиків та ділків… То про який розвиток можна говорити?
Необхідні фундаментальні пошуки виходу з такої загрозливої ситуації. Вони вже давно ведуться. Серед напрацьованих тез важливе місце займає така: демократичний устрій лиш ускладнює стан справ, бо породжує чимало «псевдо» — псевдорівності, псевдокультур, псевдовірувань…
А от із часом примітизоване сприйняття стародавніх варн (каст) — категорично невірне, бо вони насправді мають сакральне походження. Бажають люди, визнають це, чи ні, але правда полягає в тому, що вони лише народжуються однаково, а вже новонароджені — всі дуже різні. Різні, зокрема, за духовним потенціалом: хтось, древньоіндійською мовою, — брахман, високодуховна особистість, хтось — аристократ, ще хтось — воїн або митець, ремісник, землероб, торговець, слуга… З історії ми знаємо, що закріплення кастової приналежності за родинними кланами дискредитувало початкову ідею цього природного поділу. Бо з самого початку існувала система, за якої до тієї чи іншої касти жреці мали право зараховувати дітей після вивчення їхньої природи та здібностей, причому був можливий перехід з однієї касти до вищої чи нижчої, але за дозволом духовенства (тобто були стимули). Керували суспільством представники аристократії, але тільки після їх посвячення верховними жрецями.
У стародавніх слов’ян віками зберігався уклад варн, ще чимало надзвичайно цінних релігійних, побутових традицій.
Недосконала людська природа спричинила з часом виродження сакрального устрою до родинної клановості, згодом до ще гірших систем суспільного управління й аж — через століття — до демократії — найпідступнішої — через її багаточисельні «псевдо»… Саме через це, зокрема, торговці, які здебільшого наживають капітали, придбавши товар дешевше й продавши дорожче, займають суспільно вище становище, ніж ті, хто той товар виробляє. Бізнесменами у нас здебільшого стають ті, хто не гребує обманути, вкрасти, брутально відібрати… До них подібних якраз і найбільше на вершині владної піраміди, тоді як за кастового поділу вони б займали становище набагато нижче від аристократів, справжніх воїнів (захисників), митців, професіоналів усіх сфер діяльності. Виходить так, що й піраміда нині перевернута на сто вісімдесят градусів!
Здається, прийшов час чергового поступу по історичній спіралі — відновлення варнової системи, але вже на вищому рівні. Оце й буде першим порухом у бік прогресу. Звичайно, зробити це дуже і дуже непросто, — надто всі ми зашорені, заполітизовані, закомплексовані… Та в будь-які часи людство має певний ресурс для того, аби виправитись, врятуватись від помилкових дій, відновити рух уперед, а не манівцем темними хащами. Хіба не варто закумулювати зусилля на такій діяльності, — хоча б заради нащадків?
