Від перших днів відновлення незалежної Української держави, одним з головних нарікань національно-демократичного населення України, як і в організованій діаспорі, було те, що при владі фактично залишилися колишні — тільки перефарбовані — совєтські чиновники, які або не знали правдивої історії свого народу, або були навчені перекручувати її для вибілення совєтської, а то і власної минувшини. Тому не було дивoм те, що справжніх героїв України не тільки не вшановували, а ще й навіть очорнювали їх почини та життєві жертви.
Недавно в Україні відбулося відзначення 100-ліття від дня народження одного з найбільших героїв нашого народу — Романа Шухевича, легендарного командира УПА, який любив свій народ так сильно, що проявив цю любов найбільшою жертвою — віддавши своє життя. Віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань, Дмитро Табачник, відповів на питання як він ставиться до цих відзначень так: «З огидою. Я вважаю їх проведення ганьбою українського суспільства» та додав, що «то офіцер, який одержував з рук Гітлера вищі бойові нагороди»
Важливо нагадати, що цей наклеп висунув раніше головний комуніст Петро Симоненко на сесії ВРУ, 30 травня ц.р. У той час з Інституту історії України Національної академії наук відповіли, що Роман Шухевич не мав жодної нацистської нагороди, тим паче з рук Гітлера. Про це мусів знати «історик» Дмитро Табачник. За таку безвідповідальну провокацію у нормальній державі його б зняли з посади. На жаль, Україна досі не нормальна держава. Усе ж таки очорнення Дмитром Табачником чи Петром Симоненком дійсного героя України можливо викликає у нас лють, але не спричинює душевного болю. Треба керуватися принципом, від кого йде ця напасть, адже Табачник як і Симоненко — це звичайні промосковські політруки.
Усе ж таки відзначення не пройшли як належалося. Не віддано належну пошану великому мужеві України та боротьбі, яку він провадив довгі роки і котра фактично злучила ланцюг від січня 1918 року до серпня 1991, та зробила з нас націю не зовсім плебеїв, як другі постсовєтські нації. Відзначення не пройшли безболісно для ветеранів тої армії, якою Роман Шухевич командував, для мільйонів українців, їхнім дітям і онукам, які жили ідеєю і чином того легендарного командира. Чогось бракувало. Бракувало того, що не брали участі у цих торжествах націонал-демократичні політичні провідники в Україні, крім поодиноких осіб, а саме, сьогоднішні головні провідники двох націонал-демократичних виборчих блоків, що на останніх виборах у 2006 році здобули перемогу завдяки власне тому населенню України та громадян України в діаспорі, яка вважає Романа Шухевича — Тараса Чупринку героєм України.
Найбільше болить те, що Президент України теж не брав участі у відзначеннях, хоч видав указ з нагоди самої річниці і фактично не був би сьогодні президентом без підтримки тієї націоналістично наставленої частини населення.
Я не наставлений когось осуджувати з цього приводу. У кожного власне сумління. Я прямо прошу Президента України, пані Юлію Тимошенко, пана Юрія Луценка та інших так званих націонал-демократів, скажіть, де були ви, коли щира проукраїнська Україна вшановувала нашого великого героя?
