Сьогодні наша сторінка присвячена сьомій темі другого туру конкурсу «Експерт «Дня». Нагадаємо, як вона звучала: «Чи є в нашому суспільстві конкуренція, зокрема в економічній, духовній, політичнiй сферах? Наскільки велике її значення для суспільства та його громадян? Яким чином держава повинна підтримувати конкуренцію?» Ми гадаємо, що листи наших читачів відображають певною мірою те розмаїття думок, що сьогодні існує в нашому суспільстві. Власне, мова в них йде не про доцільність чи недоцільність конкуренції — на її величезному прогресивному значенні для суспільства наполягають усі експерти. А от щодо можливих варіантів стимулювання здорового змагання в усіх сферах нашого життя — нам здається, з висновками наших читачів варто було б познайомитися і законодавцям. У них є багато раціональних і — що головне — різних, з різними пріоритетами пропозицій та ідей. У наступну суботу читайте роздуми експертів стосовно явища хабарництва у нашому суспільстві. Нагадуємо також, що саме 4 грудня ми опублікуємо імена переможців і призерів другого туру конкурсу.
На жаль, наша держава наближається до стану спостерігача за дотриманням прав тільки окремих, вибраних нею ж кланів, груп, каст. Проте класичний антагонізм: влада (держава) — соціум (народ) у нас доведено до абсурду: влада стає антинародною. Навіть комуністичний режим, із його «єфрейторським» несприйняттям інакомислення ніколи не дозволяв так цинічно нехтувати «інтересами народу». Планова система передбачала «пайку» як для зека, так і для законослухняного обивателя. Ця система як міжгалузевий баланс перебувала в рівновазі і була, на переконання більшості, самодостатньою. Монополія, про яку мало хто здогадувався, була «річчю в собі». Проте навіть «закрите» суспільство знаходило в собі силу і способи для реалізації конкуренції, наприклад, в економічному житті — приватний сектор, підпільні цеховики, шабашники, кооператори, «човники» часів «перебудови».
Наше «відкрите» суспільство — на перехресті інтересів супердержав, транснаціональних корпорацій, ідеологій, релігій. Воно на словах намагається інтегруватися до європейської спільноти, насправді ж зупинилося в розвитку, так і не зробивши рішучих кроків до «натуралізації» серед розвинутих держав. Ринкові перетворення — на рівні імпровізованих базарчиків, правове поле — на рівні банальних «разборок по понятиям», адміністративна реформа — як непомірне зростання кількості чиновництва, контрольних органів, комітетів, комісій. За всіма законами жанру створено навіть Антимонопольний комітет... А в результаті — масова поява людей з мізерними зарплатами, але одягнутих і взутих із претензією, з посвідченнями, які вони віртуозно, як фокусники, витягують у найрізноманітніших ситуаціях і місцях. Замість протекціонізму, стимулювання, визначення пріоритетів — держава ігнорує тих, кого, власне, і покликана підтримувати і захищати за допомогою механізму вільної конкуренції — на вільних ринках капіталів, робочої сили, інтелектуальної власності. Правове забезпечення і механізм захисту — і не потрібно чинити тиск, нікого особливо переконувати, доводити до самоспалення. У тому числі, не потрібно доводити до абсурду функціонування самого державного апарату. Нехай це називатиметься ліберальною ідеєю, нехай із нею змагається соціал-демократична ідея; навіть марксистсько-ленінська теорія, яка ще «гріє» значну частину наших співгромадян, теж матиме шанс. Власне, це також конкуренція! Не нами і не сьогодні вигадана модель, яка успішно працює в «старій добрій Європі», такій близькій до нас географічно і такій далекій за рівнем розвитку «продуктивних сил і виробничих відносин».
Чому ж тоді з усіх можливих варіантів Україна знову і знову вибирає чи не найгірший шлях — до самоізоляції, а на тлі третього тисячоліття — до варварства?
Олег ДАЦЮК
Ужгород
