Довго очікували наші хуторяни, що проведуть газ і на нашій, все ще не заасфальтованій темній вуличці, якою в дощову погоду, як кажуть, ні проїхати, ні пройти. І ось, нарешті, позаминулого року перші труби лягли в траншеї спочатку в одному кінці села, згодом — у центрі, а в жовтні минулого підійшли до наших дворів. Хіба могло бути більше радощів після довгого очікування? Але трапилось так (поки що з незрозумілих причин), що цих труб не вистачило на стільки (400—500 метрів), щоб саме прокласти їх... біля шести дворів пенсіонерів та хворих людей. «Легенди» вже склали, де ці труби поділись... До моїх воріт, наприклад, не вистачило якихось 7—10 метрів.
Не знаю, як краще висловитись, але сама «процедура» (доточити чи ні ці метри) обурила та принизила не тільки мене, але й добрих півсела. Всі спостерігали, чим ця тяганина закінчиться. Бо з одного боку — я (як учасник війни та інвалід) маю пільги, а з іншого — мені заявили, що я їх наче і не маю, бо вже не працюю і не колгоспник. Прикро вийшло, що не зважили на те, що пропрацював на цій же колгоспній землі довгий час, коли навколо велись торфорозробки, і завдяки цьому всі двори мали дешеве опалення. І дружина моя (на жаль, померла чотири роки тому) працювала в колгоспі. А тут такий висновок. З'ясування цього питання велось декілька тижнів. Не допомогла навіть резолюція на моїй заяві голови Білоцерківської райдержадміністрації С.Вахнія «...вирішити позитивно». Правда, труби ще довезли, траншеї певний час ще не заривали. А потім районне та сільське начальство, порадившись, пообіцяло ще раз розібратись, відклавши цю справу на березень, квітень... І все залишилось без змін до цього часу. Який це був сором для мене і моїх сусідів. Бо всі зрозуміли, що чиниться беззаконня на очах присутніх, а в місцевих умовах змінити щось на краще неможливо.
Чому я вирішив звернутись саме до Євгена Кириловича?
Я усвідомлюю, що це не є його прямим обов'язком — допомагати кожному пенсіонерові чи учаснику війни, бо нас в Україні мільйони. Не встигнеш і не зможеш, як би не старався. Але ж ми живі люди. І це реальність, що нам найважче. У Верховній Раді повинні не вестись балачки, яких більш ніж досить, а видаватись такі закони, щоб на місцях не крутили ними, як заманеться, а несли відповідальність за їх порушення.
Друге. Ми, ветерани, до того ще й найбільш дисципліновані виборці, і не хочеться, щоб з нами загравали та використовували нас ті, хто вже давно при владі. Хіба це не їх обов'язок — турбуватись про нас не перед святами чи виборами, а налагоджувати та підтримувати нормальне життя постійно. Ми маємо свою думку за кого голосувати, кого підтримувати. Та чомусь розмови про Л.Кучму та агітація за нього ведуться вже давно та активно, а інших кандидатів не маємо можливостей почути чи побачити. Хіба це справедливо?
Щодо Є.Марчука, то навряд чи він встигне об'їхати всі села, але приємно, що вже побував у нашому районі, зокрема в смт Узині, у Білій Церкві. Гарні відгуки про зустріч з ним. Він не тільки знає, як і що робити, але й зміг би довести до кінця започатковане. І те, що він очолює у Верховній Раді такий важливий для простих людей комітет (з питань соціальної політики та праці), викликає до нього ще більшу повагу та довіру. Мені здається, що коли б при цьому комітеті та при виборчому блоці, що його підтримує, були б певні люди-спеціалісти, що узагальнюють ось такі сигнали SOS з глибинки, аналізували причини їх виникнення та можливості допомогти людям — то це було б дуже добре як для виборців, так і для кандидата.
І ще. Коли у нас пішли чутки, що я маю намір звернутися до Є.Марчука, а не до Президента, дивна була реакція: прості люди підтримують (навіть були готові багато підписів під листом поставити), а керівництво заметушилося, мовляв, до осені все вирішимо. Маю інформацію, що це питання взято під посилений контроль і т.ін. Ось що означає ім'я цієї поважної людини, кандидата в президенти. А що буде, коли за нього проголосує не тільки більшість наших односельчан, а й в усій Україні виборці похилого віку, котрим найважче живеться, хоч обіцянки надходять все нові та нові?
З повагою Андрій НОСЕНКО, учасник Великої Вітчизняної війни, інвалід другої групи, Київська область
